ТОП просматриваемых книг сайта:
ЧОРТІВ ПОСОХ. Родіон Рахімов
Читать онлайн.Название ЧОРТІВ ПОСОХ
Год выпуска 0
isbn 9785449609212
Автор произведения Родіон Рахімов
Жанр Современная русская литература
Издательство Издательские решения
«Йдеш адже, синку…»
«Куди», – вражено запитав я.
«На сабантуй…» Я намагався згадати, і не міг зрозуміти, де це так мене попало. Але мабуть десь сильно приклався головою, що не тільки тіло, але й мізки залишалися без руху. І я лише підсвідомістю розумів, куди саме йшов, я відчував кожною клітинкою мого ще молодого організму, як по крапельках, по частинкам, йшла моя, може бути і нікчемна, але моя власна життя. Далі була темрява. Небуття… Небо освітилося мерехтливим зеленим світлом. У променях лазерних прожекторів, заповнюючи все небо, урочисто рядами пролітали літаки. За ними тяглися величезні полотнища з портретами володарів Землі від Македонського та Ірода, до Єльцина і Рейгана. Якщо це був сабантуй, то не сільського чи районного, а, скоріше всього, міжнародного масштабу. Де різного кольору шкіри люди веселилися, брали участь у змаганнях, боролися на кушаках і бігали в мішках, танцювали та співали на всіх мовах світу, і, що цікаво – я розумів. «Зі святом, дорогі товариші»! – долинало з небесних динаміків.
«Ура – а! – раділи люди, і в повітря злітали різнокольорові кулі. Але раптом літаки почали пікірувати і з їх люків з виттям посипалися бомби. Руйнувалися будинки. Горіла земля. Яскравий спалах осяяв небо. Звернувши простір в трубочку, почав виростати величезний білий гриб.
«Ну, ось і все»! – подумав я.
Але це було ще не все. Небо знову засвітилося тривожним мерехтінням, закрив півнеба силует уже висохлої, розтягнутої козячої шкурки. Вона просвічувалася, і на ній було видно сині засохлі вени. І ось вени почали пульсувати, і за них потекла синя кров, від країв до середини, проявляючи обриси нелюдського обличчя: горбатий ніс, скляні очі з червоними котячими зіницями, волохаті вуха, вигнуті назад роги, за спиною перетинчасті крила. Вперед витягнулася волохата, з засохлими слідами крові, пазуриста рука, холодні очі почали рухатися в пошуках чогось, потім буравящий погляд уперся на мене, і хрипкий голос потряс небеса: «Це він винен. Він нічого не зробив!
«І чого це я не зробив»? – подумав я, відчуваючи спинним мозком арктичний холод.
Тут ліжко з гуркотом раздвинулась, і я полетів вниз.
«Що за жарти», – подумав я, пролітаючи повз мішків з картоплею, вілков білокачанної капусти і банок з варенням в підпіллі. З часу я вже повинен був припинити падіння, вдарившись об грунт, але я летів далі і бачив, як все сильніше і сильніше трепыхались краю обірваних простирадлом в прорізі мого ліжка.
Я летів в перевернуту воронку, створюючи за собою вакуум. В горловину, а нею була моя ліжко, тепер почала всмоктувати все.
Я летів у прірву. Мимо мене пролітали уламки дощок, цегли і битих стекол. За ними машини з запаленими фарами, бекаючі вівці. Літаки, навіть падаючи, обстрілювали один одного ракетами. Бачив, як дитяча коляска, зірвавшись