LITMIR.BIZ

Скачать книгу

подяки.

      – І віддаси нам чек, – додає міс Фредерікс, підла стара мамуся міс Ліфолт.

      Вони втрьох розмістилися на передньому сидінні. Мей Моблі затиснули посередині, й вигляд у неї такий нещасний, що можна подумати, ніби її скрутив правець. Бідняточко. Цього разу міс Фредерікс приїхала на два тижні.

      – І не забудь індичку, – нагадує міс Ліфолт. – І дві банки журавлиного соусу.

      Я усміхаюсь. Я готую для білих на День подяки відтоді, як Келвін Кулідж був президентом.

      – Припини крутитися, Мей Моблі, – гаркає міс Фредерікс. – А то вщипну тебе.

      – Міс Ліфолт, дозвольте мені взяти її із собою до крамниці. Допоможе мені скуплятися. Міс Фредерікс збирається заперечити, але міс Ліфолт погоджується. Я й рота не встигаю розтулити, щоб покликати Крихітку, а вона вже повзе, як хробак, колінами міс Фредерікс і вилазить через вікно просто мені в руки, наче я Христос Спаситель. Вмощую її на стегно, а вони від’їжджають Фортіфікейшн-стрит. Ми з Крихіткою хихикаємо, як дві школярки.

      Поштовхом відчиняю металеві двері, беру візок, садовлю спереду Мей Моблі, просовуючи її ніжки в отвори для ніг. Мені дозволено скуплятися в «Джитні», поки на мені біла уніформа. Я сумую за старими часами, коли можна було просто пройтися Фортіфікейшн-стрит, де фермери продавали з ручних візків і вигукували «батат, боби, квасоля зелена, бамія. Свіжі вершки, пахта, сир, яйця». Але й у «Джитні» непогано. У них хоча б кондиціонер працює.

      – Добре, Крихітко. Гляньмо, що нам потрібно.

      В овочевому відділі вибираю шість бататів, три пучки зеленої квасолі. У м’ясника беру копчену свинячу рульку. Крамниця світла, чиста, акуратна. Зовсім не схожа на «Піґґлі Віґґлі» для темношкірих із тирсою на підлозі. Здебільшого тут білі леді, всміхнені, з готовими до завтрашнього дня налакованими зачісками. Є у крамниці чотири чи п’ять служниць, усі в уніформі.

      – Філоветове! – каже Мей Моблі, і я даю їй потримати банку з журавлиною. Вона всміхається банці, як давній подружці. Мей Моблі любить фіолетові речі.

      У бакалійному відділі ставлю у візок двофунтовий пакет солі – для вимочування індички. Рахую години на пальцях – десять, одинадцять, дванадцять. Якщо потрібно тримати птицю в солоній воді чотирнадцять годин, я покладу її в каструлю сьогодні о третій. А завтра прийду до міс Ліфолт о п’ятій ранку й готуватиму індичку наступні шість годин. Я вже спекла два кукурудзяні коржі й залишила підсихати на столі, щоб стали трішки хрусткими. І яблучний пиріг готовий до випічки, а з печивом упораюсь завтра.

      – Ейбілін, готуєшся до завтрашнього?

      Обертаюся й бачу позаду Френні Кутс. Вона ходить до нашої церкви, прислуговує у міс Керолайн у «Меншіп».

      – Гей, красунько, тільки погляньте на ці пухкенькі ніжки, – усміхається вона Мей Моблі, що саме облизує банку з журавлиною.

      Френні нахиляється до мене й говорить:

      – Ти чула, що трапилося з онуком Ловенії Браун сьогодні вранці?

      – З Робертом? – перепитую. – Який газони косить?

      – Скористався туалетом для білих у крамниці «Товари для саду та газону

Скачать книгу