Прислуга - Кетрін Стокетт

Скачать книгу

Юдору Велті та переймаючись курсовими роботами.

      – Трохи небезпечно? – Вона розсміялася. – Марші у Бірмінгемі, Мартін Лютер Кінг. Собак нацьковують на темношкірих дітей. Люба, це найгарячіша тема в державі. Але, вибачте, це ніколи не спрацює. Не у формі статті, бо жодна газета на Півдні цього не опублікує. І, звичайно, не у формі інтерв’ю. Книжка інтерв’ю ніколи не продасться.

      – Ой, – я почула свій голос. Заплющила очі, відчуваючи, як хвилювання витікає з мене. Я почула, як повторила: – Ой.

      – Якщо відверто, я зателефонувала, бо це хороша ідея. Але… немає жодної можливості це надрукувати.

      – Але… що якщо… – Мої очі почали шмигати коморою в пошуках чого-небудь, щоб повернути її зацікавленість. Можливо, треба говорити про це, як про статтю, можливо, журнал, але ж вона сказала ні…

      – Євгеніє, з ким ти там розмовляєш? – затріщав мамин голос. Вона тихенько відчинила двері, а я смикнула їх і знову зачинила. Я затулила трубку й прошипіла: – Мамо, я говорю з Гіллі…

      – У комірчині? Ти знову як підліток…

      – А взагалі, – місіс Стайн різко зашипіла, – гадаю, я могла би продивитися результати вашої праці. Бог його знає, потрібно трохи струснути книжковий бізнес.

      – Ви це зробите? О, місіс Стайн…

      – Я не кажу, що погоджуюся. Але… зробіть інтерв’ю і я повідомлю вам, чого воно варте.

      Я промимрила кілька незрозумілих звуків, зрештою таки витиснувши:

      – Дякую. Місіс Стайн, я не можу висловити вам, як ціную вашу допомогу.

      – Ще не дякуйте. Зателефонуйте Рут, моїй секретарці, якщо вам буде потрібно зв’язатися зі мною.

      І вона повісила слухавку.

      У середу волочу стару сумку до бридж-клубу в Елізабет. Вона червона. Вона потворна. Але сьогодні без неї ніяк.

      У маминому будинкові це єдина торба, в яку вмістилися листи міс Мирни. Шкіра потріскалася й осипається, і там, де стерлася шкіра, широкий ремінь через плече залишає на моїй блузці коричневі сліди. Це була садова сумка бабусі Клер для носіння по дворі садових інструментів. У ній ще й досі повно соняшникового насіння. Вона абсолютно ні до чого не пасує, та мені байдуже.

      – Два тижні, – оголошує мені Гіллі, показуючи два пальці. – Він приїжджає. – Вона всміхається, і я теж усміхаюсь у відповідь.

      – Я зараз повернуся, – кажу та прослизаю на кухню, прихопивши із собою сумку.

      Ейбілін стоїть біля мийки.

      – Після обіду, – тихо промовляє вона. Я була в неї тиждень тому.

      Я стовбичу там якийсь час, спостерігаю, як вона помішує холодний чай, відчуваю дискомфорт у її поставі, страх, що я знову попрошу її допомогти з книжкою. Я дістаю кілька листів із питань домогосподарства, Ейбілін бачить це й трохи розслабляється. Доки я читаю запитання про плями від цвілі, вона наливає в склянку трохи чаю, куштує. Додає в глечик цукру.

      – О, поки не забула, я отримала відповідь на запитання про плями від води. Мінні радить втерти в них трохи майонезу. – Ейбілін вичавлює в чай половину лимона. – А тоді взяти й кинути свого чоловіка-нездару. – Вона помішує, куштує. – Мінні не

Скачать книгу