LITMIR.BIZ

Скачать книгу

плюшевого вестибюля. – Бо в мене, на жаль, зовсім немає часу.

      У кутку я побачив Наташу Петровну.

      – То ваш імпозантний «ролс-ройс» надворі? – запитав я.

      – Взяла напрокат! – відповіла вона. – Так само як і сукні та прикраси, в яких мене фотографують. У мене немає нічого власного, справжнього.

      – Голос – ваш власний, а «ролс-ройс» справжній.

      – Добре. Але мені все одно ніщо не належить. Отже, я дурисвітка з купою справжніх речей. Так краще?

      – Так значно небезпечніше, – відповів я.

      – Наташі потрібен кавалер, – пояснив Меліков. – «Ролс-ройс» у неї тільки на сьогоднішній вечір. Завтра його треба буде віддати. Не хочеш на один вечір перетворитися на авантюриста і насолодитися життям?

      Я засміявся.

      – Уже багато років я живу, як авантюрист. Але без автомобіля. Це щось новеньке.

      – У нас іще й водій є, – сказала Наташа Петровна. – Навіть в уніформі. Англійській.

      – Мені потрібно перевдягнутися?

      – Ні, звісно. Гляньте на мене!

      Хоч перевдягатися мені не було в що. Я мав лише два костюми, і кращий із них був на мені.

      – Поїдете зі мною? – запитала Наташа Петровна.

      – Залюбки!

      Це була чудова нагода позбутися думок про Ґрефенгайма.

      – Сьогодні в мене буде ще один щасливий день, – сказав я. – Влаштував собі триденну відпустку, але про таку несподіванку не міг і мріяти.

      – Ви можете самі собі давати відпустку? Я так не можу.

      – Я теж не можу, але я змінюю місце роботи. Через три дні матиму досить вузьке коло обов’язків: заманюватиму клієнтів, вставлятиму картини в рами і працюватиму звичайним слугою в одного торговця картинами.

      – А продавати картини теж ви будете?

      – Боронь Боже! Сильверс сам продаватиме.

      Наташа Петровна якусь мить вивчала мене.

      – А чому ви не можете?

      – Я кепсько на цьому розуміюся.

      – Найкраще зовсім не розумітися на тому, що продаєш. Тоді торгівля краща. Якщо не знаєш дефектів, маєш більшу свободу.

      Я розсміявся:

      – Звідкіля ви про таке знаєте?

      – Іноді я теж продаю. Сукні й капелюшки. – Вона знову мене вивчала. – Але тоді я отримую комісійні. Вам теж їх мали б виплачувати!

      – Я ще взагалі нічого не знаю. Може, мені не доведеться підмітати будинок і приносити клієнтам каву. Чи коктейлі.

      Ми повільно їхали вулицею, перед нами бовваніли широка, вбрана в кордовий піджак водієва спина і його бежева кепка. Наташа натиснула на кнопку, і з обшитої червоним деревом стінки повільно висунувся складаний столик.

      – Коктейлі, – сказала вона і засунула руку в нішу під столом, де стояли склянки й кілька пляшок. – Холодні, мов лід, – пояснила вона. – Останній писк моди. Маленький вбудований холодильник. Що б ви хотіли випити? Горілки, віскі чи мінералки? Горілки. Правда ж?

      – Авжеж. – Я глянув на пляшку. – Але ж це справжня російська горілка.

Скачать книгу