LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Гребера й добре вимила йому голову з милом, а потім витерла волохатим рушником.

      – Брильянтину не бажаєте? – запропонувала вона. – У нас є французький.

      Гребер прогнав дрімоту, поглянув у дзеркало і злякався. Волосся на скронях було підстрижене так коротко, що вуха, здавалося, повиростали.

      – Брильянтин? – владно перепитала жінка ще раз.

      – А як він пахне? – Гребер згадав про Альфонсову сіль для купання.

      – Пахне, як брильянтин. Як же ще? Французький.

      Гребер узяв баночку й понюхав. Брильянтин тхнув давнім прогірклим жиром. Час перемог і справді давно минув. Він оглянув своє волосся: там, де воно було довше, тепер стирчали якісь віхті.

      – Гаразд. Давайте брильянтин. Але трішечки.

      Він заплатив і вирушив знов до кравця.

      – Ви прийшли ранувато, – пробурмотів той.

      Гребер промовчав. Він сів і почав спостерігати, як кравець прасує одяг. Від теплого повітря його хилило на сон. Війна раптом стала дуже далекою. Ліниво гули мухи, шипіла праска, і в невеличкій кімнатці запанувала атмосфера незвичної і давно забутої безпеки.

      – Це все, що я можу зробити.

      Кравець подав Греберу штани. Той оглянув їх. Пляма майже зникла.

      – Чудово! – похвалив він.

      Штани тхнули бензином, але про це Гребер нічого не сказав. Він швиденько переодягнувся.

      – Хто вас підстригав? – спитав кравець.

      – Якась жінка, її чоловік на фронті.

      – У вас такий вигляд, ніби ви підстригалися самі. Постривайте хвилинку.

      Схожий на кенгуру кравець зрізав ножицями кілька відстовбурчених пасом.

      – Ось так краще.

      – Скільки я маю заплатити?

      Кравець махнув рукою:

      – Тисячу марок або зовсім нічого. Отже, нічого. Подарунок на весілля.

      – Дякую. Тут поблизу є квітковий магазин?

      – Є, на Шпіхернштрасе.

      Магазин був відчинений. Дві жінки торгувалися з продавщицею за вінок.

      – Але ж на гілках справжні шишки, – казала продавщиця. – Це коштує дорожче.

      Одна з жінок обурливо зиркнула на неї. Її опухлі зморшкуваті щоки тремтіли.

      – Це спекуляція, – заявила вона. – Спекуляція! Ходімо, Мінно! Знайдемо де-небудь дешевшого вінка.

      – Можете не купувати! – ущипливо відповіла продавщиця. – Я свій товар ще продам.

      – За таку ціну?

      – Авжеж, за таку! У мене вінки не залежуються, до вечора їх розкуповують, шановна пані!

      – Ви наживаєтесь на війні!

      Обидві жінки вийшли з крамниці. Продавщиця перевела дух, так наче хотіла їм ще щось гукнути, але потім повернулася до Гребера. Щоки її раптом спалахнули.

      – А вам? Вінок чи прикраси на домовину? Ви ж бачите, вибір не великий, але в нас є дуже гарне ялинове гілля.

      – Мені нічого не треба для похорону.

      – Тобто як? – здивувалася продавщиця.

      – Я хочу купити квіти.

      – Квіти? У мене є лілеї…

      – Лілей не треба. Щось для весілля.

      – Лілеї на весілля можна брати сміливо, шановний пане! Вони – символ незайманості й чистоти.

      – Це

Скачать книгу