LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сітку, в якій заплуталися блискавки.

      Вони вийшли з лісу й натрапили на криту трамвайну зупинку, де юрмилося чимало людей. Стояли між ними й кілька есесівців. Вони були молоді й неприховано розглядали Елізабет.

      За півгодини дощ перестав.

      – Я не знаю, де ми, – сказав Гребер. – У якому напрямку нам тепер іти?

      – Праворуч.

      Вони перетнули вулицю і звернули в неосвітлену алею. Перед ними довга вервечка людей у напівтемряві укладала труби. Усі були в смугастому одязі. Раптом Елізабет насторожилася і звернула вбік – туди, де працювали робітники. Вона повільно переходила від одного до другого й роздивлялася їх, немовби когось шукаючи. Гребер помітив, що на одязі люди мали номери; мабуть, це були в’язні з концтабору. Вони працювали мовчки та швидко, не підводячи очей. Їхні голови нагадували черепи мерців, а одяг на худих тілах теліпався. Двоє знесилено лежали під забитим дошками кіоском, де колись продавали зельтерську воду.

      – Гей, ви! – крикнув есесівець. – Геть звідси! Тут заборонено ходити.

      Елізабет вдала, ніби не почула його. Вона тільки наддала ходи, зазираючи в мертвотні обличчя в’язнів.

      – Назад! Гей, ви! Жінко! Негайно! Прокляття, ви що, не чуєте?

      Лаючись, есесівець підбіг до них.

      – У чім річ? – запитав Гребер.

      – У чім річ?! Вам що, позакладало? Чи, може, ще щось?

      Гребер завважив ще одного есесівця. Це був обершарфюрер. Гребер не наважувався гукнути Елізабет; він знав, що вона не вернеться.

      – Ми тут дещо розшукуємо, – пояснив він есесівцю.

      – Що? Припинити розмови!

      – Ми тут загубили одну річ, брошку. Це був вітрильник з діамантами. Ми тут проходили вчора пізно ввечері й загубили. Може, ви бачили?

      – Що?

      Гребер повторив свою вигадку. Він бачив, що Елізабет обійшла вже майже половину в’язнів.

      – Тут нічого не знаходили, – заявив обершарфюрер.

      – Та він бреше, – сказав есесівець. – У вас є документи?

      Гребер мовчки подивився на нього. Він охоче затопив би йому в пику. Есесівець мав не більше двадцяти років. «Штайнбреннер, – подумав Гребер. – Гайні. Одним миром мазані».

      – У мене не просто документи, а дуже добрі документи, – відповів він нарешті. – Крім того, оберштурмбанфюрер Гільдебрандт, якщо це вас цікавить, мій щирий друг.

      Есесівець іронічно зареготав:

      – А ще що ти скажеш? Може, фюрер теж твій друг?

      – Фюрер ні.

      Елізабет була вже майже в самому кінці вервечки. Гребер неквапно дістав із кишені свідоцтво про одруження.

      – Ходімо до ліхтаря. Зможете прочитати ось тут? Підпис мого свідка! А дату бачите? Сьогодні! Є ще запитання?

      Есесівець втупив очі в папери. Обершарфюрер заглядав йому через плече.

      – Це підпис Гільдебрандта, – підтвердив він. – Мені він знайомий. Але ви все одно не маєте права ходити тут. Це заборонено. Ми не можемо нічого вдіяти. Жаль вашої брошки.

      Елізабет уже обійшла всіх.

      – Мені теж, – відповів Гребер. – Звичайно, коли це заборонено,

Скачать книгу