LITMIR.BIZ

Скачать книгу

давати поради! – зітхнув Бетхер. – А в мене залишилося всього-на-всього три дні відпустки. Як же мені за три дні відгодувати дружину? Та навіть якби вона купалася в самому риб’ячому жирі і їла сім разів на день, то й тоді поправилася б щонайбільше на кілька кілограмів. А це майже ніщо! Кепські мої справи, друзі!

      – Чому ж кепські? Ти ж маєш іще оту товсту хазяйку, якщо тобі потрібне сало!

      – У тому-то й річ. Я гадав, що коли знайду дружину, то про хазяйку більше й не згадуватиму. Я сімейний чоловік, а не якийсь там вітрогон. А тепер хазяйка подобається мені більше.

      – А ти, виявляється, страшенно легковажний тип, – зробив висновок Ройтер.

      – Я не легковажний! Я беру все близько до серця, у цьому моя помилка. А взагалі я міг би бути задоволений. Але цього ви, дикуни, не збагнете!

      Бетхер підійшов до своєї шафки й запхнув решту речей у ранець.

      – Ти вже вирішив, де житимеш зі своєю дружиною? – спитав Гребер. – Чи в тебе лишилася колишня квартира?

      – Звичайно, ні. Розбомбило! Але краще вже перебути десь серед руїн у підвалі, ніж бодай один день зостатися тут. Та от біда: дружина мені більше не подобається. Я її, звичайно, ще люблю, для того ми з нею й одружувались, але така, як тепер, вона мені більше просто не подобається. Інакше я не можу, і все! Що мені робити? Вона це, звичайно, теж відчуває.

      – Скільки ще в тебе відпустки?

      – Три дні.

      – І ти не можеш ці три дні придуритися?

      – Друже, – спокійно сказав Бетхер, – жінка в ліжку, мабуть, може придуритися. Чоловік ні. Повір мені, було б краще, якби я поїхав, не зустрівшись із нею. А то ми обоє тільки мучимося.

      Він узяв свої речі й пішов.

      Ройтер подивився йому вслід. Потім перевів погляд на Гребера.

      – А ти? Що робитимеш ти?

      – Навідаюся в запасний батальйон. Про всяк випадок спитаю, чи не треба ще якихось паперів.

      Ройтер вишкірився:

      – Невдача твого друга Бетхера тебе не налякала, чи не так?

      – Ні. Мене налякало зовсім інше.

      – Небезпечно, – промовив писар із запасного батальйону. – На фронті небезпечно. Ти знаєш, що треба робити, коли насувається небезпека?

      – Треба ховатися, – відповів Гребер. – Це відомо кожній дитині. Але мене це не обходить! Я у відпустці!

      – Ти просто ще думаєш, що у відпустці, – поправив його писар. – А якої ти заспіваєш, коли я тобі покажу одержаний сьогодні наказ?

      – Буде видно.

      Гребер дістав пачку сигарет і поклав її на стіл. Він відчув, як неприємний холодок скував йому серце.

      – Небезпечно, – знов повторив писар. – Великі втрати. Терміново потрібне поповнення. Усіх відпускників, у яких немає поважних причин залишатися, негайно відішлють у частини. Ясно?

      – Так. А що це таке – «поважні причини»?

      – Смерть когось із рідних, невідкладні сімейні справи, тяжка хвороба…

      Писар узяв сигарети.

      – Отже, забирайся геть! І не потикайся сюди. Якщо тебе не розшукають, то й не відішлють у частину. Уникай казарми, як чуми. Знайди де-небудь притулок,

Скачать книгу