Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк

Скачать книгу

весь час були на фронті?

      – З самого початку. За винятком поранень.

      Гребер поглянув на функціонерку, що стояла непорушно. «Навіщо я стовбичу тут і виправдовуюсь перед цією бабою? – подумав він. – Її треба просто пристрелити».

      Дитина Лізерів вийшла з кімнати, де стояв письмовий стіл. Це була худорлява дівчинка з волоссям невиразного кольору, вона роздивлялася Гребера й колупалась у носі.

      – Тоді чому ж ви в цивільному? – поцікавилася фрау Лізер.

      – Уніформа в чистці.

      – Он що! А я вже подумала…

      Гребер не зрозумів, що саме вона подумала. Він раптом побачив, що жінка всміхається, показуючи жовті зуби, і йому стало трохи страшно.

      – Ну добре, – сказала вона. – Дякую. Я візьму цукор для дитини.

      Фрау Лізер узяла обидва кульки, і Гребер помітив, що вона їх зважила в руках. Він знав, що кульок для Елізабет вона розгорне відразу ж, як тільки він піде, і саме цього й прагнув. Собі на диво вона знайде там фунт цукру й більше нічого.

      – От і добре, фрау Лізер. До побачення.

      – Хайль Гітлер! – Жінка пильно подивилась на нього.

      – Хайль Гітлер, – відповів Гребер.

      Він вийшов із будинку. Біля дверей на тротуарі стояв двірник, прихилившись до стіни. Це був невеличкий чоловік у чоботях, галіфе штурмовика та з кругленьким черевцем під курячими грудьми. Гребер зупинився. Навіть це опудало на мить йому здалося небезпечним.

      – Гарна сьогодні погода, – сказав Гребер, дістав пачку сигарет, узяв одну собі, а решту простягнув чоловікові.

      Двірник щось промимрив і витягнув сигарету.

      – Демобілізований? – спитав, скоса позираючи на костюм Гребера.

      Гребер похитав головою. Він уже хотів був сказати кілька слів про Елізабет, але передумав. Краще взагалі не привертати уваги двірника.

      – Через тиждень знову назад, – пояснив він. – Четвертий раз.

      Двірник ліниво кивнув. Він вийняв із рота сигарету, оглянув її і виплюнув кілька кришок тютюну.

      – Не подобається? – поцікавився Гребер.

      – Ні, чому ж. Але я, власне, курю сигари.

      – З сигарами теж, мабуть, сутужно, еге ж?

      – А ви як гадаєте?

      – У мене є один знайомий, у якого ще збереглося коробок дві-три. Наступного разу спробую дістати в нього кілька штук і принесу вам. Гарні сигари.

      – Імпортні?

      – Мабуть. Я на них не розуміюся. Вони з кільцями.

      – Кільця ще нічого не означають. Будь-яка погань може мати кільця.

      – Він крайсляйтер. Трави він не курить.

      – Крайсляйтер?

      – Атож. Альфонс Біндинг. Мій найкращий товариш.

      – Біндинг ваш товариш?

      – Навіть давній шкільний товариш. Я оце від нього прийшов. Він, а також штурмбанфюрер Ризе із СС. Ми давні друзі. Я саме йду до Ризе.

      Двірник подивився на Гребера. Той зрозумів його погляд: чоловік не міг збагнути, чому медичний радник Крузе сидить у концтаборі, коли Біндинг і Ризе давні друзі Гребера.

      – Просто сталося непорозуміння, – мовив Гребер байдуже. – Скоро все буде гаразд. Дехто ще здивується.

Скачать книгу