Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк

Скачать книгу

труби не постраждали від бомб, і було вдосталь гарячої води. Була навіть сіль для купання – велика пляшка з аметистовими кристалами.

      Гребер лежав розслаблений, ні про що не думаючи, і втішався теплою водою. За ці роки він зрозумів, що ніколи не розчаровує тільки найпростіше: тепло, вода, дах, хліб, тиша й довіра до власного тіла. Решту відпустки він вирішив провести саме так – без зайвих думок, розслабленим, якомога більше втішатися щастям. Ройтер мав рацію – вдруге відпустку одержиш не скоро.

      Гребер відсунув стілець зі своєю уніформою вбік, набрав жменю солі для купання і з насолодою посипав нею круг себе воду. Це була повна жменя розкошів, а отже, й мирного життя, як і накритий білою скатеркою стіл у «Германії», вино й делікатеси, вечори з Елізабет.

      Він витерся і почав неквапно одягатись. Після важкої військової форми цивільний костюм був легкий і тонкий.

      Гребер уже стояв одягнений, а його все ще не полишало відчуття, ніби він у самій білизні, так незвично було не мати на собі чобіт, пояса та зброї. Він зазирнув у дзеркало й знов ледве впізнав себе. На нього дивився якийсь недозрілий, вайлуватий молодик. Якби такий зустрівся йому на вулиці, він ніколи б не прийняв його за дорослого.

      – У тебе вигляд хлопчика, що йде на перше причастя, – заявив Альфонс. – Але не солдата. Що сталося? Чи не надумав ти одружуватись?

      – Авжеж, – відповів Гребер приголомшено. – Як ти про це здогадався?

      Альфонс засміявся.

      – У тебе такий вигляд. Інший, ніж раніше. Ти більше не скидаєшся на собаку, що розшукує кістку, яку сам сховав і забув де. Ти справді хочеш одружитися?

      – Так.

      – Але ж, Ернсте! Ти зважив усе як слід?

      – Ні.

      Біндинг здивовано втупився в нього.

      – Уже багато років я не маю часу зважувати що-небудь як слід, – відповів Гребер.

      Альфонс вишкірився. Потім підвів голову й принюхався.

      – Що? – Він принюхався знову. – Невже це ти, Ернсте? Прокляття, це, мабуть, сіль для купання! Ти нею користувався? Пахнеш, як ціла клумба фіалок!

      Гребер понюхав свою руку.

      – Я нічого не чую.

      – Ти ні, а я чую. Хай трохи вивітриться. Це дуже підступна річ. Хтось привіз її мені з Парижа. Спершу майже не пахнеш, а згодом перетворюєшся на букет квітів. Треба заглушити запах добрячим коньяком.

      Біндинг дістав пляшку й дві чарки.

      – За твоє здоров’я, Ернсте! Отже, ти одружуєшся! Щиро вітаю! Я ж, звичайно, був і лишаюся холостяком. А я не знаю випадково твою майбутню дружину?

      – Ні. – Гребер випив коньяк. Він був лихий на себе, що сказав Альфонсові про одруження. Але той не дав йому опам’ятатись.

      – Ще по одній, Ернсте? Одружуються не щодня!

      – Гаразд.

      Біндинг поставив чарку. Він був трохи розчулений.

      – Якщо потребуватимеш допомоги, ти ж знаєш, що завжди можеш розраховувати на Альфонса.

      – Якої допомоги? Адже все це дуже просто.

      – Для тебе просто. Ти солдат, багато паперів тобі не потрібно.

      – Вони нам обом не потрібні. Адже це шлюб із фронтовиком.

      – Твоїй

Скачать книгу