LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Елізабет сонним голосом. – Хіба вже так пізно?

      – Не знаю. Але, можливо, через дощ вона повернеться раніше.

      – А може, саме тому вона повернеться пізніше.

      – Може, й так.

      – А то й завтра вранці, – додала Елізабет і поклала голову йому на плече.

      – А може, вона навіть попаде під вантажну машину. Та це було б для нас завелике щастя!

      – А ти не дуже гуманний, – пробурмотіла Елізабет.

      Гребер дивився на сірі потоки за вікном.

      – Якби ми були одружені, мені б узагалі не треба було йти від тебе, – промовив він.

      Елізабет не поворухнулась.

      – Навіщо тобі зі мною одружуватись? – спитала вона. – Ти ж мене майже не знаєш.

      – Я знаю тебе досить давно.

      – Де там давно! Кілька днів.

      – Не кілька днів. Я знаю тебе понад рік. Цього достатньо.

      – Як це – понад рік? Дитинство ж не можна брати до уваги. Це щось далеке-далеке.

      – А я й не беру. Але за два роки на фронті я одержав майже три тижні відпустки. Тижнів два я вже тут. Це відповідає десь п’ятнадцятьом місяцям фронтового життя. Отже, я знаю тебе вже добрий рік, якщо брати до уваги два тижні відпустки.

      Елізабет розплющила очі.

      – А я про це досі й не думала.

      – Я теж ні. Це спало мені на думку перед цим.

      – Коли?

      – Як ти заснула. Коли йде дощ, а навкруги темрява, у голову приходять всякі думки.

      – Для цього неодмінно потрібен дощ і темрява?

      – Ні. Але так інакше думається.

      – А тобі більше нічого не спало на думку?

      – Спало. Я міркував про те, як це чудово, коли людина може використовувати свої руки не тільки для того, щоб стріляти й кидати гранати.

      Вона повернула до нього обличчя.

      – Чому ж ти не сказав мені про це сьогодні вдень?

      – Удень про такі речі не скажеш.

      – Це було б краще, ніж розводитись про місячну допомогу та весільну позичку.

      Гребер підвів голову.

      – Це те саме, Елізабет, тільки я висловив його іншими словами.

      Вона пробурмотіла щось нерозбірливе.

      – Слова теж інколи багато важать, – сказала згодом. – Особливо в таких справах.

      – Я не вмію їх вибирати. Але деякі я все-таки знайду. Мені потрібно лише трохи часу.

      – Часу… – Елізабет зітхнула. – А в нас його так мало, правда ж?

      – Так. Учора було ще багато. А завтра ми думатимемо, що в нас його було багато сьогодні.

      Гребер замовк. Голова Елізабет лежала на його руці. Її темне волосся розливалося по світлій подушці, а тіні від дощових струменів перебігали по її обличчю.

      – Ти хочеш узяти мене заміж, – мурмотіла вона. – А чи ти певен, що любиш мене?

      – Звідки ми можемо це знати? Адже для цього треба багато часу прожити разом.

      – Можливо. То чому ж ти хочеш зі мною одружитись?

      – Тому що я більше не уявляю своє життя без тебе.

      Елізабет хвилю помовчала.

      – А тобі не здається, що таке саме, як оце зі мною, в тебе могло б статися і з іншою? –

Скачать книгу