LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що ми робитимемо, коли фрау Лізер раптом повернеться раніше?

      – Як повернеться, то й повернеться.

      Гребер здивовано подивився на Елізабет.

      – Я й сама дивуюся з того, що я щодня інша, – промовила вона.

      – Не щодня. Щогодини.

      – А ти?

      – Я теж.

      – Це добре?

      – Добре. А коли й ні, то все одно байдуже.

      – Байдуже – це теж непогано, еге ж?

      – Так.

      Елізабет вимкнула світло.

      – Тепер можна знов відчинити цей склеп, – сказала вона.

      Гребер порозчиняв вікна. У кімнату відразу ж залетів вітер. Завіски затріпотіли.

      – Ось і місяць, – мовила Елізабет.

      Червонуватий повний місяць повільно виплив із-за розбитого даху навпроти. Місяць здавався якимось страховиськом, що вогненними зубами вгризається у вулицю. Гребер узяв дві склянки й наповнив їх до половини коньяком. Одну з них простягнув Елізабет.

      – А тепер вип’ємо ще цього, – запропонував він. – Вино в темряві – це ніщо.

      Місяць підіймався вище, ставав усе урочистішим і схожим на золото. Якийсь час вони лежали мовчки. Елізабет повернула голову.

      – Ми, власне, щасливі чи нещасливі? – спитала вона.

      Гребер замислився.

      – Гадаю, і те, й інше. Так воно, мабуть, і має бути. Щасливі нині лише корови. А може, й вони вже ні. Щасливе, певно, тільки каміння.

      Елізабет поглянула на Гребера.

      – І це теж байдуже, чи не так?

      – Ні.

      – А є що-небудь не байдуже?

      – Є. – Гребер вдивлявся в холодне, золотаве світло, що повільно заповнювало кімнату. – Те, що ми вже не мерці, – сказав він. – І те, що ми ще не мерці.

16

      Був недільний ранок. Гребер прийшов на Гакенштрасе. Він помітив, що вигляд руїн якось змінився. Зникла ванна, а також залишки сходів; уздовж стіни у двір, а звідти до решток будинку вела розчищена вузенька стежка. Здавалося, й тут бригада вже почала розбирати руїни.

      Гребер просунувся крізь розчищений вхід і потрапив до напівзасипаного приміщення, яке виявилося колишньою домовою пральнею. Звідси низький і темний коридор вів далі. Гребер запалив сірника й освітив дорогу.

      – Ви що тут робите? – раптом крикнув хтось позад нього. – Зараз же забирайтеся геть!

      Гребер обернувся. Але в темряві не зміг нічого побачити й рушив назад. У дворі стояв чоловік на милицях. Він був у цивільному, а зверху мав шинель.

      – Ви чого тут вештаєтесь? – накинувся він на Гребера.

      – Я тут живу. А ви?

      – Тут живу я і більше ніхто, ясно? Тим паче ви! Що ви тут винюхуєте? Хочете щось поцупити?

      – Заспокойся, чоловіче, – сказав Гребер і глянув на милиці та шинель. – Тут жили мої батьки і я також, поки мене не призвали. Тепер ти задоволений?

      – Так може кожен сказати!

      Гребер узяв інваліда за милиці, обережно відсторонив його та пройшов повз нього.

      У дворі він помітив жінку з дитиною. Слідом за нею простував чоловік із кайлом. Жінка вийшла з якогось сарайчика, що стояв за будинком, чоловік

Скачать книгу