LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бляшаних банок. Він мимоволі згадав мізерні запаси Елізабет.

      – Давай і те, й друге, – сказав він.

      – Тут ти маєш цілковиту рацію, – засміявся Альфонс. – Нарешті ти знову став таким, яким був. Нічого сумувати, Ернсте! Так капут чи інак капут! Бери, що можеш, а гріхи нехай замолюють попи. Це мій девіз!

      Він зліз із драбини і рушив у другий підвал, де були складені пляшки.

      – Тут у нас пристойна колекція трофеїв. Наші вороги великі майстри робити всілякі напої. Що тобі хочеться? Горілки? Арманьяку? Є тут і польська сливовиця.

      Гребер, власне, не мав наміру просити напої. У них ще лишився запас із «Германії». Але Біндинг мав рацію: трофеї це трофеї, і їх треба брати скрізь.

      – Є тут і шампанське, – провадив далі Альфонс. – Я його не люблю. Але для кохання воно, кажуть, просто незамінне. Візьми пляшку. Хай допоможе тобі сьогодні ввечері. – Він зареготав. – Ти знаєш, яка моя улюблена горілка? Кминова! Хочеш вір, а хочеш ні! Стара, добра кминова горілка! Візьми з собою пляшечку і згадай про Альфонса, коли питимеш.

      Він узяв усі пляшки під руку й рушив із ними на кухню.

      – Зробіть два пакунки, фрау Кляйнерт. Один із закусками, другий – із пляшками. Перекладіть їх папером, щоб не побилися. І покладіть чверть фунта кави в зернах. Вистачить, Ернсте?

      – Я думаю, як усе це донести!

      Біндинг просяяв:

      – Альфонс не скнара, правда ж? Особливо у свій день народження! Тим паче для давнього шкільного товариша!

      Він стояв перед Гребером. Його очі блищали, а розчервоніле обличчя пашіло. Біндинг скидався на хлопчака, що знайшов пташине гніздо. Гребер був зворушений його щирістю, але потім згадав, що Альфонс із таким самим виразом на обличчі вислуховував різні розповіді Гайні.

      Біндинг підморгнув Греберу.

      – Кава на завтрашній ранок. Я ж сподіваюся, що неділю ти проведеш по-справжньому, а не валятимешся в казармі! А тепер ходімо! Я хочу тебе нашвидку познайомити з моїми друзями. Зі Шмідтом і Гофманом із гестапо. Таке знайомство ніколи не завадить. Це лише кілька хвилин. Випий чарку за моє здоров’я! Щоб завжди все було так, як оце сьогодні! Цей дім і все, що належить! – Біндингові очі зволожились. – Ми, німці, все-таки безнадійні романтики.

      – Ми не можемо лишити все це на кухні, – промовила ошелешена Елізабет. – Треба десь сховати. Якщо фрау Лізер побачить, вона зразу ж донесе, що я спекулянтка.

      – Прокляття! Я про це й не подумав! А підкупити її не можна? Віддамо їй частину продуктів, які нам не потрібні.

      – А хіба є такі?

      Гребер засміявся.

      – Хіба що твій штучний мед. Або маргарин. Але через кілька днів і вони можуть тобі знадобитись.

      – Вона непідкупна, – зауважила Елізабет. – Пишається, що живе лише на свої талони.

      Гребер задумався.

      – Частину продуктів ми з’їмо до завтрашнього вечора, – мовив він нарешті. – Але все не впораємо. Що ж робити з рештою?

      – Сховаємо в моїй кімнаті. Під сукнями та книжками.

      – А коли вона почне нишпорити?

      – Перед тим, як іти, я щоранку замикаю свою

Скачать книгу