LITMIR.BIZ

Скачать книгу

уже Роха стоїть, гойдаючи в руках велику кремову мушлю, а галас ущухає. Джек, ще на ногах, запитливо глянув на Ральфа, а той тільки всміхався і поплескував долонею по колоді. Джек сів. Роха скинув окуляри, закліпав, витираючи їх об сорочку.

      – Ви заважаєте Ральфові, не даєте сказати найголовнішого.

      Зробив значущу паузу.

      – Хто знає, що ми тут? Га?

      – Там, в аеропорту, знають.

      – Той, з мегафоном…

      – Мій тато.

      Роха начепив окуляри.

      – Ніхто не знає, де ми, – сказав він і ще дужче зблід та засапався. – Можливо, вони знали, куди ми летимо, а може, й ні. Але вони не знають, де ми тепер, бо ми не долетіли, куди нас везли. – Глянув на всіх здивовано, хитнувся і сів.

      Ральф узяв у нього ріг.

      – Саме це я хотів сказати, – повів він далі, – а ви всі, ви… – Він окинув поглядом їхні уважні обличчя. – Літак збили, і він згорів. Ніхто не знає, де ми. Може, ми тут пробудемо довго.

      Стало так тихо, що можна було почути, як тяжко сапає Роха. Сонце спустилося ще нижче і затопило золотом півплити. Вітерці, що наче котенята крутилися над лаґуною, доганяючи власні хвости, тепер пробивалися понад плитою до лісу. Ральф відгорнув з чола скуйовджену чуприну.

      – Може, ми пробудемо тут іще довго.

      Ніхто не промовив ні слова. Раптом він усміхнувся.

      – Але який гарний острів! Ми – Джек, Саймон і я, – ми злізли на гору. Чудово! Є вода, і їжа, і…

      – Скелі…

      – Голубі квіти…

      Роха, трохи погамувавши хвилювання, показав на мушлю в Ральфових руках, Джек і Саймон замовкли. Ральф провадив:

      – Ждучи порятунку, можна чудово побавитися на острові.

      Він широко розвів руки.

      – Як у книжці.

      Знявся гамір.

      – «Острів скарбів»…

      – «Ластівки й амазонки»…

      – «Кораловий острів»…

      Ральф помахав мушлею.

      – Це наш острів. Гарний острів. Будемо тут веселитися, доки дорослі не приїдуть по нас.

      Джек простяг руку до мушлі.

      – Тут є свині, – сказав він. – Є їжа, можна купатися он у тій річечці, і взагалі. Може, ще хтось що-небудь знайшов?

      Він простяг мушлю Ральфові й сів. Очевидно, більше ніхто нічого не знайшов.

      Старші хлопці вперше помітили малюка, коли той почав пручатися. Кілька малюків виштовхували його на середину, а він не йшов. Це був малесенький хлопчик років шести, половину його обличчя вкривала бурякова родима пляма. Знітившись, стояв він у перехресті уважних поглядів, колупав ногою цупку траву, щось бурмотів і мало не плакав.

      Інші малюки поважно щось йому нашіптували і підштовхували до Ральфа.

      – Добре, – сказав Ральф, – підійди сюди.

      Малюк перелякано озирнувся.

      – Говори!

      Малюк простяг руку по ріг, і збори вибухнули сміхом. Він зразу відсмикнув руку і заплакав.

      – Дайте йому ріг! – гукнув Роха. – Нехай візьме!

      Нарешті Ральф примусив його взяти мушлю, та вибух сміху вже відібрав дитині мову. Роха став коло нього навколішки, тримаючи в руці здоровенну мушлю, і переказував зборам його слова.

      – Він хоче знати, що ви зробите зі змієм.

      Ральф

Скачать книгу