ТОП просматриваемых книг сайта:
Володар Мух. Вільям Ґолдинґ
Читать онлайн.Название Володар Мух
Год выпуска 1984
isbn 978-966-14-9860-9,978-966-14-9861-6,978-966-14-9097-9
Автор произведения Вільям Ґолдинґ
Жанр Зарубежная классика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Той вогонь, що ми розпалили, – зауважив він, – нічого не дає. Як не старайся, такий вогонь не втримаєш.
– Дуже ти старався, – кинув Джек презирливо. – Ти тільки сидів.
– Ми брали в нього окуляри, – заперечив Саймон, витираючи об плече чорну щоку. – Тому він також допомагав.
– У мене ріг, – обурився Роха. – Дайте мені сказати!
– На вершині гори ріг не рахується, – сказав Джек, – так що припни язика.
– У мене в руках ріг.
– Треба покласти зелених гілок, – порадив Морис. – Так найлегше зробити дим.
– У мене ріг…
Джек люто обернувся.
– Заткни пельку, ти!
Роха похнюпився. Ральф взяв у нього ріг і обвів поглядом усіх хлопців.
– Маємо вибрати, хто стежитиме за вогнем. Будь-якого дня там може з’явитися корабель, – він махнув на туго, наче дріт, напнуту лінію обрію, – і, якщо у нас завжди димуватиме сиґнал, до нас підпливуть і врятують. І ще одне. Нам треба більше правил. Там, де є ріг, там і збори. Що нагорі, що внизу.
Усі погодилися. Роха розтулив рота, хотів щось сказати, але, перехопивши Джеків погляд, знову стулив його. Джек простяг руку по ріг і підвівся, тримаючи гарну тонку мушлю в чорних від сажі руках.
– Я згоден з Ральфом. Нам треба мати правила і підкорятися їм. Врешті, ми ж не дикуни. Ми англійці, а англійці завжди і в усьому найкращі. Тож-бо треба поводитися добре.
Він повернувся до Ральфа.
– Ральфе, я розділю хор, тобто моїх мисливців, на дві групи, і ми будемо відповідати за те, щоб вогонь завжди горів…
Така великодушність викликала у хлопців бурю оплесків. Джек навіть усміхнувся їм і помахав рогом, вимагаючи тиші.
– Зараз нехай вогонь догоряє. Все одно, хто вночі побачить дим? Ми можемо знову розпалити вогонь, коли захочемо. Альти – ви пильнуватимете за вогнем цього тижня, дисканти – наступного…
Збори поважно згодились.
– А ще ми влаштуємо спостережний пункт. Як тільки побачимо корабель, – усі звернули очі туди, куди показувала його кістлява рука, – підкинемо у вогонь зелених гілок. Тоді буде більше диму.
Вони уважно вдивлялися в густу синяву обрію, наче маленький силует міг з’явитися там щохвилини.
На заході сонце краплиною вогненного золота все ближче й ближче підкочувалося до порога світу. Раптом усі збагнули, що настав вечір, поклавши край світлу й теплу.
Роджер узяв ріг і похмуро всіх озирнув.
– Я спостерігав за морем. Там нема й сліду корабля. Мабуть, нас ніколи не врятують.
Знявся гомін і зразу стих. Ральф забрав ріг.
– Я вже сказав – коли-небудь нас урятують. Треба тільки чекати. Це все.
Відважно, гнівно ріг схопив Роха.
– А що я казав! Я ж говорив про збори, про все, а мені – «заткни пельку»…
Від благородного гніву в голосі його почулися плаксиві ноти. Хлопці загомоніли і почали його перекрикувати.
– Ви казали, що хочете маленьке вогнище,