ТОП просматриваемых книг сайта:
Володар Мух. Вільям Ґолдинґ
Читать онлайн.Название Володар Мух
Год выпуска 1984
isbn 978-966-14-9860-9,978-966-14-9861-6,978-966-14-9097-9
Автор произведения Вільям Ґолдинґ
Жанр Зарубежная классика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Він намагався якось висловити прагнення наздогнати, вбити, яке нуртувало в ньому.
– Я пішов сам. Я думав, що сам…
Знову в очах його майнуло безумство.
– Я думав, що вб’ю.
– Але ж не вбив.
– Я думав, що зможу.
Від стримуваного хвилювання голос у Ральфа тремтів.
– Але поки що ти не вбив.
Якби не тон, дальші слова здалися б ненавмисними:
– Може б, ти допоміг нам зводити курені?
– Нам треба м’яса…
– Але ми його не маємо.
Нарешті антагонізм вирвався назовні.
– Але я його дістану! Наступного разу! Треба списа з наконечником! Ми поранили свиню, а спис випав. Якби зробити вістря з борідкою…
– Нам потрібні курені.
Раптом Джек заверещав з люті:
– Ти що, звинувачуєш?…
– Я тільки кажу, що ми тут розбиваємося цілий день. Та й край.
Обидва почервоніли й відвернули погляди, не годні бачити один одного.
Ральф перевернувся на живіт і почав бавитися з травинкою.
– От поллє дощ, як і тоді, коли ми сюди впали, – все одно не обійдемося без куренів. І ще одне. Нам потрібні курені, бо…
Він на хвилину замовк, і обидва перебороли свій гнів. Тоді повів далі на іншу, спокійнішу тему.
– Ти помітив, правда?
Джек поклав списа і сів навпочіпки.
– Що помітив?
– Ну, вони бояться.
Він знову перевернувся на спину і глянув у Джекове люте, брудне обличчя.
– Бояться того, що тут діється, їм сняться сни. Можна почути. Ти вночі прокидався?
Джек похитав головою.
– Вони балакають і кричать уві сні. Малюки. І навіть дехто зі старших. Так ніби…
– Так ніби це поганий острів.
Вражені тим, що їх перебивають, обидва глянули в Саймонове серйозне обличчя.
– Так ніби, – провадив Саймон, – звір, звір чи змій є насправді. Пам’ятаєте?
Почувши це ганебне слово, двоє старших хлопців здригнулися. Тепер про зміїв ніхто не згадував, згадувати їх було заказано.
– Так, ніби це поганий острів, – повільно промовив Ральф. – Правда.
Джек сів на землю і випростав ноги.
– Вони схиблені.
– Ненормальні. А пам’ятаєш, як ми ходили в розвідку?
Вони всміхнулися один одному на згадку про чари першого дня. Ральф повів далі:
– Отже, нам потрібні курені як…
– Як домівка.
– Так.
Джек підтяг ноги, обхопив руками коліна, насупив брови, намагаючись мислити ясно.
– Але все одно… в лісі… Я маю на увазі, коли полюєш… не тоді, коли рвеш плоди, звичайно, а коли зовсім сам…
Він затнувся на мить у непевності: ану ж Ральф візьме його на сміх.
– Кажи далі.
– Коли полюєш, часом ловиш себе на відчутті, ніби… – Зненацька він почервонів. – Звичайно, тут нема нічого такого. Просто відчуття. Але тобі здається, що не ти полюєш, а… на тебе полюють; ніби за тобою в джунґлях весь час хтось стежить.
Вони