LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Жирний, – сказав він нарешті навпрямки, як щирий ватажок, – у кожному разі, пробач, якщо я тебе образив. А тепер, Рохо, йди та вивчай імена. Це твоя робота. До зустрічі.

      Він повернувся й побіг наздоганяти решту. Роха стояв, і рум’янець обурення помалу сходив з його обличчя. Він повернув назад до плити.

      Троє хлопців жваво чимчикували по піску. Був відплив, понад водою з’явилася стежка твердого, наче вторований шлях, встеленого водоростями берега. Якісь чари огорнули їх, огорнули берег, вони відчули їх і були щасливі. Вони забалакували один до одного, збуджено сміялись, говорили водночас, не слухаючи. Усе навколо світилося. Від повноти почуттів Ральф став на голову і перекинувся вперед. Коли всі досхочу насміялися, Саймон сором’язливо погладив Ральфа по руці, й вони знову зареготали.

      – Ходімо, – озвався нарешті Джек, – ми ж дослідники.

      – Дійдемо до краю острова, – заявив Ральф, – і зазирнемо за ріг.

      – Якщо це острів…

      Тепер, після полудня, імла трохи спала. Вони знайшли кінець острова, цілком виразний, не зачарований, з конкретним обрисом і виглядом. Як і скрізь, там було безладно накидане каміння, а одна велика брила лежала просто в лаґуні. На ній гніздилися морські птахи.

      – Наче цукрова глазур, – зауважив Ральф, – на рожевому торті.

      – Ми не зможемо заглянути за ріг, – мовив Джек, – його взагалі нема. Берег вигинається, і, бачте, скелі стрімкішають…

      Ральф прикрив очі долонею й оглянув нерівну лінію скель, знесених угору. З цієї частини узбережжя, здавалось, було найближче до вершини гори.

      – Спробуймо зійти на гору звідси, – вирішив він. – Мені здається, тут найлегша дорога. Менше хащів і більше рожевого каміння. Гайда.

      Троє хлопчаків подерлися вгору. Якась незнана сила повивертала й потрощила вщент ці брили, вони лежали криво й косо, раз у раз нагромаджуючись одна на одну. Найчастіше на рожеву скелю наповзала навскісна брила, згори налазила ще одна брила, далі ще одна, тож рожеве просвічувало крізь ліанову фантасмагорію рівномірними приступками. Там, де рожеві скелі починалися прямо від землі, нерідко вгору вилися вузенькі стежки. По них боком просувалися хлопці, спиною до рослинного царства, обличчям до каменя.

      – Хто протоптав ці стежки?

      Джек зупинився і витер піт з обличчя. Ральф стояв поруч, сапаючи.

      – Люди?

      Джек похитав головою.

      – Звірі.

      Ральф пильно вдивлявся у темряву під деревами. Ліс дрібно здригався.

      – Ходімо.

      Найважчі були не крутовини навколо прискалків, а переходи крізь густі кущі від однієї стежки до другої. Тут коріння та стебла ліан поспліталися в такі клубки, що доводилося хіба протискатися чи проповзати крізь них. Окрім рудого ґрунту та випадкових зблисків світла, що часом пробивалося крізь листя, орієнтуватися в цих нетрищах допомагала сама крутизна: кожна нова діра, обплетена шнурами ліан, мала бути вище за попередню.

      Сяк-так вони пробиралися вперед.

      Мабуть, на найважчому відтинку шляху, застряглий у клубку ліан, Ральф обернувся до інших, сяючи очима.

      – Кайфово!

      – Дива!

      – Чудово!

      Що

Скачать книгу