LITMIR.BIZ

Скачать книгу

скажуть. Ти хіба не чув, що казав пілот? Про атомну бомбу? Всі загинули.

      Ральф вибрався з води, став перед Рохою і замислився над цією новою напастю. Роха не вгавав:

      – Це ж острів, правда?

      – Я вилазив на скелю, – повільно мовив Ральф, – і гадаю, що це острів.

      – Всі загинули, – правив Роха, – а ми на острові. Ніхто не знає, де ми. Твій тато не знає, ніхто не знає.

      Губи його здригнулися, скельця окулярів затуманились.

      – Ми тут можемо залишитися до смерті.

      Від цих слів спека неначе виросла, набравши загрозливої ваги, лаґуна наступала на них сліпучим блиском.

      – Піду по одежу, – промимрив Ральф, – отуди.

      Побіг по піску, витримуючи натиск зловорожого сонця, перетнув ґранітову плиту, знайшов свій розкиданий одяг. Знов надягти сіру сорочку виявилося навдивовижу приємно. Тоді він виліз на гребінь плити і сів на вигідний стовбур у зеленому затінку. Туди ж приволікся Роха зі своїм одягом під пахвою. Обережно опустився лицем до лаґуни на повалений стовбур коло маленького уступу, по ньому застрибали мерехтливі зайчики. Він знову заговорив:

      – Треба розшукати решту. Треба щось робити.

      Ральф мовчав. Тут був кораловий острів. Заховавшись від сонця, легковажачи невтішними словами Рохи, він приємно замріявся. Роха наполягав:

      – Скільки нас тут?

      Ральф підійшов і став коло Рохи.

      – Не знаю.

      У спекотній імлі то тут, то там вітрець здіймав баранці на водяній гладіні. Часом, коли вітрець досягав ґранітової плити, пальмові крони перешіптувались і плями тьмяного сонячного світла ковзали по тілах хлопчиків або літали, наче яскраві пташки.

      Роха поглянув на Ральфа. Всі тіні перевернулися на його обличчі: вгорі були зелені, а яскраві, з лаґуни, – внизу. Сонячна пляма повзала по чуприні.

      – Треба щось робити.

      Ральф дивився на нього й наче не помічав. Ось вона, уявна, ніколи не бачена країна, з’явилася навсправжки. Ральфові уста розпливлися в захопленій усмішці, а Роха, сприйнявши цю усмішку як знак визнання, засміявся з утіхи.

      – Якщо це справді острів…

      – Що то таке?

      Ральф перестав усміхатися і показав рукою на лаґуну. В гущавині водоростей лежало щось кремово-біле.

      – Камінь.

      – Ні. Мушля.

      Раптом Роха аж закипів від високого захоплення.

      – Точно, це мушля. Я колись таку бачив. Висіла в одного на садовій огорожі. Він казав, що це ріг. Бувало, просурмить у той ріг – і приходить його мама. Річ дуже коштовна…

      Під боком у Ральфа молодецька пальма схилилася над лаґуною. Під її вагою коріння вивернуло тонкий ґрунт, і пальмочка незабаром мала впасти. Ральф вирвав її з землі і почав штрикати нею в воду, розганяючи врізнобіч яскравих рибок. Забувши про обачність, Роха нахилився вперед.

      – Обережно! Розіб’єш…

      – Помовч! – кинув Ральф неуважно.

      Мушля була цікавою, гарною і коштовною іграшкою, та його відгороджували від Рохи живі примари сьогоднішньої мрії, де для Рохи не було місця. Зігнувшись, пальмовий прутик виштовхнув мушлю з

Скачать книгу