LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дружині й сину він не розповів про пригоди в аеропорту й безслівно, але з гордістю передав синові привезені з Америки справжні джинси. Сосо всміхнувся й, окрім подяки, нічого не сказав, хоча легко здогадався, скільки нервів коштувало батькові-науковцю перетнути радянський кордон.

      Сосо вже не був маленьким, але мама його була все ж грузинською мамою і тому попросила сина приміряти джинси й показати їй, на що Сосо посміхнувся, поцілував її й зачинився у власній кімнаті.

      Він усю ніч малював і слухав «Лед Зеппелін». Лише іноді кидав погляд на нові джинси, що висіли на стільці, й на плакат Міка Джагера на стіні. Кілька разів, стомившись, викурив цигарку. В такий час особливо подобалось курити, а джинси він все ж не надягнув, навіть не приміряв. Вже світало, коли він ліг спати. Заснув одразу.

      Вранці навіть не снідав. Взяв під пахву джинси й пішов до Іраклія Костави.

      Іраклій Костава був другом Сосо і сином відомого грузинського дисидента Мераба Костави. Останній, абсолютно незламний чоловік, вже четвертий рік відбував термін у якомусь далекому сибірському таборі за антирадянську діяльність. Сосо точно знав, що Іраклію, як би той не хотів, батько не зміг би привезти справжні джинси і навіть не повернувся би до Грузії ще тривалий час. Тому Сосо, навіть не думаючи довго, вранці лише вмився й пішов до Іраклія.

      Іраклій писав вірші, був совою і, прокинувшись, ще довго кліпав очима, поки повірив, що ці справжні джинси належать йому. А коли повірив і зрозумів, що йому дарують, посміхнувся, обійняв Сосо й тихо, але дуже твердо мовив:

      – Не візьму.

      Сосо знав, що через самолюбство Іраклія так і буде, і мав відповідь напоготові:

      – Порву, якщо не візьмеш.

      – Це справжні джинси? – спитав Іраклій і засміявся.

      – Справжні, американські, – в голосі Сосо проскочило трохи жалю.

      – Значить, не порвеш – справжні джинси не рвуться.

      – Тоді спалю!

      – Справжні джинси і не горять, і воду не пропускають, – сміючись, сказав Іраклій, і Сосо також засміявся.

      Джинси, подаровані другом, Іраклій Костава носив, мабуть, рік, і на тодішніх тбіліських вулицях старші просто проводжали його поглядом, молодші ж навіть підходили ближче, аби роздивитись. За день до самогубства він повернув випрані джинси власнику і, побачивши здивоване обличчя Сосо, пояснив усе однією фразою:

      – Я добряче втомився, до того ж мені вже набридло.

      Сказав і вибачився перед другом.

      Сосо думав, що він мав на увазі подаровані джинси, проте наступного дня дізнався про його самогубство і все зрозумів. Сосо спочатку думав, що Іраклій перевершив їх усіх, а потім розізлився сам на себе за те, що нічого не відчув днем раніше, й заплакав, мов дитина.

      Після похорону Іраклія Костави на його джинсах, вище правого коліна, Сосо намалював дев’ятипроменеве сонце. Так і носив, не знімаючи до смерті.

      У тих джинсах його й поховали потай, і по тих джинсах впізнала його труп Натія Мегрелішвілі п’ятнадцять років по тому…

      Гега

      Батько

Скачать книгу