LITMIR.BIZ

Скачать книгу

від душі засміялися. Потім Гега знову підняв руку, прощаючись з Важею і вже було повернувся, аби піти, коли той гукнув навздогін:

      – А що ти хотів?

      – Нічого, я потім зайду.

      – Скажи мені.

      – Нічого такого, хотів на день вранглерівську куртку позичити.

      – Зачекай-но.

      Простак щез у вікні й за кілька секунд вже стояв надворі, перед Гегою, тримаючи в руці джинсову куртку.

      – Бери, Дато постійно її носить, але сьогодні лишив. Тобі пощастило.

      – Не треба, хай буде, потім візьму.

      – Бери. Насправді вона моя, батько привіз її мені, та вона виявилась завеликою. Дато її тимчасово носить. Потім все одно мені залишиться. Це справжній «Вранглер». Не линяє, нічого такого…

      Гега посміхнувся й простягнув Простакові руку.

      – Сьогодні ж поверну.

      – Повертай, коли схочеш, вона поки що завелика. Або нехай буде у тебе, поки я не підросту.

      Тепер Гега засміявся вголос.

      – А як же Дато?

      – Дато йде ченцем у монастир, навіщо вже йому джинси…

      Тепер і Важа голосно засміявся разом з Гегою. Він згадав, що у Дато справді був якийсь знайомий чернець у одному монастирі, до якого він часто їздив останнім часом. Кілька разів обіцяв узяти з собою Гегу, але поки то були лише обіцянки, та й не до цього йому зараз було. Він подякував Важі й обійняв його по-тбіліськи.

      Тбілісі був столицею вже протягом тисячі п’ятисот років, і, як у кожній столиці, хорошого тут відбувалось стільки ж, скільки й поганого. А що ж могло бути гіршим для Геги: у Земелі [2], перед підйомом до академії, його, коли він йшов на побачення, зустріли троє з ножами, вимагаючи зняти джинсову куртку. На той час по Земелі ще ходили тбілісці, тому було трохи дивним, коли якийсь тип звернувся до Геги – мовляв, брате, є діло на хвилинку, запросив до під’їзду, але там не виявилося ані знайомих, ані перехожих. Та більш дивним для Геги було те, що, побачивши у під’їзді ще двох таких само задоволених типів, він не відчув страху. Навпаки – посміхнувся й дуже спокійно звернувся до усіх трьох:

      – Не старайтесь дарма, хлопці, все одно не знімете!..

      Гега був актором, лише двадцятидвохрічним, але вже добрим актором, цю фразу в під’їзді він сказав дуже спокійно, як дуже впевнена у собі людина, і цей спокій найбільше здивував самого Гегу. Здивував, бо він ніколи не претендував на геройство, до того ж чудово знав, що у тогочасному Тбілісі джинси знімали не так уже й рідко і, як інші, часом думав, як би повів себе у такому випадку. Він завжди вважав, що не дасть вбити себе заради джинсів чи куртки – ніколи не був прихильником геройства там, де необхідності у ньому просто не було. Тому в іншому місці й у інший час, мабуть, мовчки з посмішкою віддав би те, що у нього вимагали, та того дня він вчинив інакше й, можливо, тому, що та джинсова куртка не належала йому. А може, через те, що він прямував на побачення, на першу зустріч з тією дівчиною, якої не знав, але яка мала такий чудовий голос…

      З тих трьох ножі мали двоє, і перш ніж втекти, обидва встигли вдарити ними Гегу. У тогочасному Тбілісі під час бійок рани один

Скачать книгу