LITMIR.BIZ

Скачать книгу

він був таким красивим на фоні білих гір, що усі зупинились. Сосо ще й посміхнувся і більше до себе промовив улюблену фразу:

      – Все ж найкращий художник…

      – Хто? – спитав Паата, та Сосо не відповів і лише простягнув руку в бік монастиря, біля входу до якого стояв одягнений у рясу чернець разом з маленькою дівчинкою і дивився на гостей. Потім вони спустилися по дорозі й зустріли хлопців. Господар по-чернечому обійняв Дато і братів на знак привітання, а Сосо міцно потис руку.

      – Це Сосо, наш друг, художник, я казав тобі, що він хотів піднятися, – сказав Дато ченцю, і всі скинули свої рюкзаки.

      – Хай Господь водить вас лиш дорогами добра, – мовив чернець більше до Сосо, спробувавши закинути на плече його рюкзак – мовляв, що тут лишилось іти, однак Сосо не дав цього зробити і сам доніс рюкзак до монастиря, на біле подвір’я котрого було дійсно приємно дивитись. У монастирі лишилося лише кілька маленьких келій і трохи більша трапезна зала, де хлопці залишили продукти й взялися за приготування їжі.

      Перед трапезою чернець промовив «Отче наш» і перехрестився. Хлопці взяли приклад з ченця, але найбільш старанною була маленька Ека, яка разом із батьком промовляла «Отче наш», а опісля, вдоволено поглянувши на нього, отримала похвалу. Навіть під час трапези маленька Ека поводила себе неначе велика господиня і так доглядала за гостями, що хлопці кілька разів посміхнулись. Батько був дуже щасливий і задоволений своєю маленькою панною й під час трапези ще кілька разів похвалив її. А Ека з великою любов’ю поцілувала свого дорогоцінного батька, який був досить значущою людиною і для цих хлопців, що було помітно з першого погляду.

      Після трапези Дато порушив тишу і сказав те, про що, мабуть, думали й інші:

      – Як рано тут сніг випав, у Тбілісі все ще тепла осінь.

      – Така в нас країна, – мовив отець Теодоре, – маленька, проте дивовижна. Тут уже сніг, а на морі, мабуть, ще купаються. Бог дав цій маленькій країні усе, люди ж у ній втратили відчуття вдячності, а самого Бога забули.

      – Чому? – раптом перебив Сосо, – люди в цій країні все одно пам’ятають Бога навіть попри заборону ходити до церкви. Якщо у країни погана влада, це не провина людей.

      – Влада також складається з людей, – тепер уже чернець перебив Сосо. – І влада є частиною того народу, який ви зараз хвалите.

      – Я нікого не хвалю, просто захищаю тих, які не мають права вибору і через це не можуть відповідати за тих поганих людей, які трапляються у владі. У народу відібрали право вибору, тому він не відповідальний за те, що відбувається у нашій країні, – сказав Сосо вже не так спокійно і поглянув на хлопців. У них були більш спокійні обличчя – вони знали, що Сосо завжди любив посперечатись, але не битись і до того ж ніколи не залишав супротивника ображеним, завжди намагаючись аргументувати свою позицію.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета

Скачать книгу