Сині етюди - Хвильовий Микола

Скачать книгу

(завтра): «…досi почуваю гармати, досi бачу барикади. Клянуся, що комунiст. Я не винесу цiєї тишi. Припустiм, я не пiшов на завод. Ну? Я завiдував би райрибою. Ти розумiєш – райрибою! А може, райсiллю? Ха! Чого мене не пускають за кордон? Я ладен робити замах на самого Пуанкаре. Я родився для вибухiв… А на заводi я теж не можу – тут треба марудної працi, а я не можу. Я досi почуваю гармати, а завiдувати райрибою я теж не можу. Я…»

      Вiн (Юрко) писав довго, надхненно

      Ще була вночi тривога i гули гудки – на заводi пожежа.

      Остап прийшов пiзно – тiльки-но лiг. Пiдвiвся, розбудив Юрка:

      – Пожар!

      – Де?

      – На заводi.

      Юрко сказав:

      – Я захворiв, я не пiду.

      Остап одягався, скаржився:

      – Поставлять його за iнженера, а воно нi бе-бе. От i пожар.

      Юрко не стерпiв:

      – А ви, мабуть, i сьогоднi випили? I вiдповiв Остап байдуже:

      – Це наше дiло, заводське.

      I вийшов.

      «Попутчик… так…»

      Наталка, як пiшов Остап, одразу захропла.

      За тиждень був суботник: пiсля пожежi прибирали. Пiшли на роботу всi.

      Юрко не пiшов: йому лагодитись до лекцiї.

      У посьолку було тихо, тiльки дiти на вулицях кричали.

      Юрко пiдiйшов до Наталки:

      – Наталю! – i голос йому затремтiв. Вона подивилась на нього й зблiдла.

      – Що таке? – i сiла на лiжко.

      I вiн сiв.

      – Я вам, як товариш, як…

      Вона подивилась на Юрка – йому горiли очi, i їй спалахнули очi.

      Вiн узяв її голову й мiцно обняв.

      Вона тихо говорила:

      – У мене не було дiтей… Що ви кажете?.. Я не хочу…На розi в меду горiла липа – пройшов солодкий дух.

      – Що ви кажете?.. А Остап?.. Не хочу…

      (Я зупинився на найцiкавiшому мiсцi. Правда? I як ви думаєте, чи не час менi плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже останнє зусилля!)

      …Хтось закричав на вулицi. Наталка наставила вухо. Потiм пiдхопилась.

      – Якесь нещастя.

      Заводськi жiнки чують нещастя – серцем. Вискочила…На розi в меду горiла липа…

      А потiм у кiмнату внесли Остапа й положили на лiжко. З крана зiрвалась стальна хрестовина й перебила Остаповi праву ногу.

      НА ГЛУХIМ ШЛЯХУ

      Глибокi борозни лiт… I це – тоска… Куди сховаюсь вiд могил твоїх?

      …А втiм, добре: i штучнi вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте – чвиря на глухiм шляху. Мороз коле скло, мережить скло.

      Школа, клас…

      До повiту – 60, до станцiї – 80.

      Навкруги: глуш, глуш, глуш…

      Це глибокий чатинник моєї несибiрської тайги.

      …Знаєте, милий друже, от мiнiатюрний фрагмент iз забутої, розвiяної поеми «Азiя».

      «…В п’ятому вiцi – дикiм i далекiм – вiд Уральських хребтiв, вiд Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германцi… I вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттiла, король гуннiв.

      …Проходили вiки. I прийшов глухий вiк – XIV. I на невiдомих азiятських верхiв’ях пiдвелась грiзна постать Темерлана…»

      Це nota bene до моєї вiри: велика iстина землi: сонце пiдводиться на сходi.

      …Сосни

Скачать книгу