LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Наталя Миколаївна. А Наталi Миколаївнi кажуть:

      – Навiщо ж ви так говорите?

      – Боже мiй, нас так учили в прогiмназiї.

      А то ще буває з Богом. Дiти:

      – Ми в класi в Бога не вiримо, а вдома вiримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вiрить: ми самi бачили.

      I ще:

      – Наталю Миколаївно! А навiщо ви iкону зняли?

      – Ах, дiти, iкон уже в класi не можна вiшати: наробраз не дозволяє.

      …Давно це: до Наталi Миколаївни з’їжджались iз сусiднiх сiл учителi, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади.

      А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селi умiють лiкувати бешиху.

      Вечiр. У кiмнатi самогонний апарат. Нестiр:

      – Ну, вже завтра об’язательно продамо двi пляшки, а тодi й хлiба купимо.

      – Купiть, Несторе!

      …Налили по рюмцi. Випили… Темнiє… I знову надворi фуга.

      …А сосни гудуть – гудуть…

      – Чого так сосни гудуть?

      …Хуртовина. Вiтри.

      Ох, ви, сосни мої – азiятський край!

      СОЛОНСЬКИЙ ЯР

      I

      До слобожанських Млинкiв пiдiйшли могутнi лiси Полтавщини i за три верстви зупинилися.

      Стоять стiною, хмуряться.

      В гущавину дорiжка по папоротi, повз сизi кущi, до Солонського Яру.

      Солонський Яр: як i село.

      В селi пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром – селом, а нижче в провалля поплентались стрункi й темнi явори, i тiльки за десять верстов виринають, щоб мовчазно вiдiйти на захiд, на пiвдень.

      Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночi хмари зникають за проваллям, тодi Солонський Яр горить огняницями – i лiс, i село, i небо.

      Тодi горить, чарує папороть.

      Солонський Яр – природна фортеця.

      – Солонськi острожники казали:

      – Є Холодний Яр, це – Солонський Яр… Атож…

      А в Млинкiвськiй волостi скаржилися:

      – I сукинi ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх вiдтiля.

      Чухали потилицi. Збирались на сходку. Мiркували. Iще чухали потилицi.

      – Яку тут прахтiку зробити? Га? Запетлювали, як той казав…

      …Коли приходить нiч, Млинки напружено дивляться на темну стiну полтавського лiсу й чекають. Але невiдомо, в яку кошару забредуть солонськi вовки. Тiльки вранцi шумить село.

      Вранцi дiзнаються, кого обiбрано «до цурки».

      …Стоїть могутнiй дуб. на пiвдорозi до лiсу, а до нього сiрiє ранковий шлях, од вiтрякiвперехиляється на дiлянку молодняку.

      …У немите вiкно волосної Ради дороги майже не видно.

      Савко Гордiєнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вiкно й пiдiйшов до натовпу.

      – Ну, що? I сьогоднi обiбрано кого?

      – Аякже: Матвiя Юхименка.

      Пiдiйшов ще один селянин i безпорадно розвiв руками:

      – Не iнакше, як дивiзiю треба сюди. Притакують.

      У кiмнатi смердить архiвним папером, а писарчуки перами риплять.

      Савко вдарив себе по чолi:

      – От напасть… Прийдеться воювати.

      Згодились.

      – Дивiться, вам виднiше… А що напасть – то правда.

      Але Савчин сусiда попередив:

      – Ти

Скачать книгу