LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– сказав Равік.

      Вони грали в шахи з годину. Та ось Морозов підвів голову.

      – Прийшов Шарль, – сказав він. – Щось, мабуть, хоче від тебе.

      Равік також підвів очі від шахівниці. До них підійшов хлопець, що допомагав портьє. Він ніс якийсь пакуночок.

      – Доручено передати вам.

      – Мені?

      Равік оглянув пакуночок. Щось невеличке, загорнене в цигарковий папір і перев’язане шнурочком. Адреси на ньому не було.

      – Я ні від кого не чекав пакунка. Це якась помилка. Хто його приніс?

      – Якась жінка… дама, – затнувся хлопець.

      – Жінка чи дама? – спитав Морозов.

      – Так собі… щось середнє.

      Морозов добродушно посміхнувся.

      – Досить дотепно.

      – Тут нічого не написано. Вона сказала, що це для мене?

      – Не зовсім так. Не назвала вас. Сказала, що для лікаря, який тут мешкає. І… ви знаєте ту даму.

      – Вона так сказала?

      – Ні, – бовкнув хлопець. – Але вона недавно приходила з вами вночі.

      – Зі мною часом приходять дами, Шарлю. Але ти мав би знати, що скромність – найбільша чеснота готельного працівника. Нескромність личить тільки великосвітським кавалерам.

      – Розгорни пакуночок, Равіку, – сказав Морозов. – Навіть якщо він посланий не тобі. Ми робили ще й не таке у своєму жалюгідному житті.

      Равік засміявся й розгорнув папір. У ньому виявилась дерев’яна фігурка мадонни, яку він бачив у кімнаті тієї жінки… як же її звати? Він напружив пам’ять. Мадлена… Мад… Забув, та й годі. Якось так. Він оглянув обгортку. Ніякої записки.

      – Гаразд, – сказав він хлопцеві. – Це для мене.

      Равік поставив фігурку на стіл. Серед шахових фігур вона була як біла ворона серед птахів.

      – Росіянка? – спитав Морозов.

      – Ні. Я сам спершу був так подумав.

      Равік помітив, що губну помаду з фігурки змито.

      – Що мені з нею робити?

      – Постав десь. Усе можна десь поставити. На світі вистачає місця для всього. Тільки не для людей.

      – Небіжчика, мабуть, уже поховали.

      – То це та жінка?

      – Так.

      – Ти потім цікавився, що там із нею?

      – Ні.

      – Дивно, – сказав Морозов. – Завжди так виходить: зробимо комусь на крихту добра, а тоді кинемо його, коли йому найтяжче. І вважаємо, що допомогли людині.

      – Я не добродійницьке товариство, Борисе. А, крім того, я бачив у своєму житті й гірше і нічого не робив. Чого ти вважаєш, що їй тепер найтяжче?

      – Бо аж тепер вона по-справжньому самітна. Досі в неї був чоловік, навіть тоді, коли вже помер. Він був на землі. А тепер він під землею… зник, більше його немає. Оце, – Морозов показав на мадонну, – не подяка, а благання допомогти.

      – Яз нею спав, не знаючи, що в неї сталося, – сказав Равік. – І хочу забути про це.

      – Дурниці! Ніщо так мало не важить на світі, як це, коли немає кохання. Одна моя знайома казала, що їй легше переспати з чоловіком, ніж назвати його на ім’я. – Морозов нахилився вперед. На

Скачать книгу