LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ви не образите. У вашій душі немає ані крихти віри. – Ежені рішуче поправила халат на грудях. – А я, слава Богу, її зберегла.

      Равік узяв свій плащ.

      – Від віри один крок до фанатизму. Тому в ім’я різних релігій пролито стільки крові. – В його словах бринів відвертий глум. – А толерантність – дочка сумніву, Ежені. Хіба ви, з усією своєю вірою, не більший ворог мені, ніж я, пропащий безбожник, вам?

      Вебер засміявся.

      – Що, перепало вам, Ежені? Не відбивайтесь, а то перепаде ще більше.

      – Моя жіноча гідність…

      – Ну й добре! – перебив її Вебер. – Залишайтесь зі своєю гідністю. Вона завжди потрібна. А мені пора йти. Треба ще дещо зробити в кабінеті. Ходімо, Равіку. До побачення, Ежені.

      – До побачення, докторе Вебере.

      – До побачення, сестро Ежені, – сказав Равік.

      – До побачення, – присилувала себе сказати Ежені, й то аж тоді, коли Вебер обернувся й глянув на неї.

      Веберів кабінет був напханий меблями в стилі ампір – білими, позолоченими й ламкими. Над письмовим столом висіли знімки його будинку і його садка. Під довгою стіною стояла широка новомодна канапа, на якій Вебер спав, коли залишався ночувати в клініці. Клініка була його власна.

      – Що ви питимете, Равіку? Коньяк чи «дюбоне»?

      – Каву, коли ще є.

      – Звичайно, є. – Вебер поставив на стіл електричний кавник і ввімкнув його. Потім обернувся до Равіка. – Ви б не могли сьогодні після обіду провести замість мене медичний огляд в «Озирисі»?

      – Можу, чому ж.

      – Вам це не переб’є ніяких планів?

      – Анітрохи. Я вільний.

      – То добре. Мені не треба буде знов приїздити в місто. Я попрацюю в своєму садку. Я б попросив Фошона, але він у відпустці.

      – Нема про що говорити, – мовив Равік. – Я ж там уже не раз робив огляд.

      – Це правда. А все-таки…

      – У наш час не може бути ніяких «усе-таки». Принаймні для мене.

      – Так, це справжній ідіотизм! Такому видатному хірургові не дозволяють офіційно оперувати, і йому доводиться працювати підпільно.

      – Годі вам, Вебере! Це не новина. В такому становищі всі лікарі, що втекли з Німеччини.

      – І все-таки! Комедія, та й годі. Ви робите за Дюрана найважчі операції, а він вашим коштом заробляє собі славу.

      – Краще так, ніж він би робив їх сам.

      Вебер засміявся.

      – Звичайно, не мені це казати. Ви й за мене оперуєте. Але я, зрештою, гінеколог, а не хірург.

      Кавник закипів. Вебер вимкнув його, дістав із шафи чашки н налив казу.

      – Одного я не розумію, Равіку, – сказав він. – Чого ви й досі жигете в такій халабуді, як «Інтернасіональ»? Чому не винаймете собі помешкання в якомусь новому будинку поблизу Булонського лісу? Якісь дешеві меблі скрізь можна купити. Принаймні будете знати, що ви щось маєте.

      – Так, – мовив Равік. – Я б тоді знав, що маю щось.

      – От бачите. То чому ж ви не зробите так, як я кажу?

      Равік надпив з чашки кави. Вона була гірка й дуже міцна.

      – Вебере, – мовив він, – на вас дуже добре вивчати поширену хворобу нашої доби – зручність мислення. Ви співчуваєте,

Скачать книгу