LITMIR.BIZ

Скачать книгу

жінки на той випадок, часом би вона зомліла. Перше ніж санітари накрили тіло, він нахилився до нічного столика і взяв дерев’яну фігурку мадонни.

      – Мені здається, що це ваша річ, – сказав він. – Візьмете?

      – Ні.

      Він простяг жінці фігурку. Вона не взяла її. Тоді він відчинив маленьку валізку й поклав фігурку туди.

      Санітари накрили тіло й підняли коші. Двері виявилися надто вузькими, й коридор також. Вони спробували протиснутись, але не змогли. Ноші не влазили.

      – Доведеться його зняти, – мовив старший із санітарів. – Ми не розвернемося з ним.

      Він запитально глянув на Равіка.

      – Ходімо, – сказав Равік жінці. – Почекаємо внизу.

      Жінка похитала головою.

      – Добре, – сказав він санітарам. – Робіть що треба. Вони взяли тіло за ноги та за плечі й поклали на підлогу.

      Равік хотів щось сказати і глянув на жінку. Вона не рухалась, і він промовчав. Санітари винесли в тьмяно освітлений коридор ноші. Потім вернулися в темну кімнату й забрали тіло. Равік вийшов за ними. Щоб зійти сходами, їм доводилось дуже високо підіймати ноші з тілом. Їхні обличчя почервоніли з натуги й спітніли. Мертвий важко ширяв над ними. Равік простежив за санітарами, аж поки вони опинилися внизу. Тоді вернувся до кімнати.

      Жінка стояла біля вікна й дивилася на вулицю. На машину біля тротуару. Санітари засунули в неї ноші, як пекар засовує в піч хліб. Потім сіли в кабіну, мотор заревів, ніби з-під землі хтось зойкнув, і машина, рвучко крутнувшись, зникла за рогом.

      Жінка обернулася.

      – Вам треба було піти раніше, – мовив Равік, – Навіщо бачити все до кінця?

      – Я не могла. Не могла піти швидше за нього. Не розумієте?

      – Розумію. Ходіть сюди. Випийте ще чарку.

      – Не хочу.

      Коли прибули поліцаї й санітари, Вебер ввімкнув світло. І тепер, як тіло забрали, кімната при світлі здавалася більшою. Більшою і дивовижно мертвою, ніби тіло пішло з неї, а смерть лишилася.

      – Ви й далі житимете в цьому готелі? Чи виберетесь?

      – Виберусь.

      – А ви маєте в Парижі знайомих?

      – Ні. Не маю нікого.

      – А знаєте якийсь готель, де б хотіли оселитися?

      – Ні.

      – Тут поблизу є один, схожий на цей. Невеличкий, чистий і цілком пристойний. Ви можете в ньому непогано влаштуватися. Готель «Мілан».

      – А я не могла б перебратися в той готель, де… у ваш готель?

      – В «Інтернасіональ»?

      – Так. Я… бачите… я вже його трохи знаю… Все-таки краще, ніж щось зовсім незнайоме.

      – То готель не для жінок, – сказав Равік.

      Ще цього бракувало, подумав він. Мешкати в тому самому готелі! Я ж не нянька для хворих. І потім… може, вона гадає, що я вже маю якісь обов’язки перед нею? Таке буває.

      – Я б вам не радив перебиратися в «Інтернасіональ», – сказав він гостріше, ніж хотів. – Він завжди переповнений. Утікачами. Краще йдіть у «Мілан». Якщо вам не сподобається там, ви зможете будь-коли переїхати.

      Жінка подивилася на нього. Равік відчув, що вона прочитала його думки, і йому стало соромно. Та краще хай буде хвилину соромно, ніж потім

Скачать книгу