Лють - Карін Слотер

Скачать книгу

не вона, – вперто похитав головою Майкл й знову спробував опуститися на коліна, щоб побачити її обличчя.

      То був якийсь фокус, то не могла бути Синтія. Вона була десь на шопінгу, витрачала Філові гроші, тусувалася з подружками.

      – Я хочу її побачити, – сказав Майкл. Його трусило, наче він змерз. Коліна знову не слухалися, та Трент підтримував його, щоб Майкл знову не впав навколішки. – Хочу бачити обличчя.

      – Я вже збирався її перевертати, – сказав поруч чоловік, судячи з вигляду, судмедексперт.

      За допомогою іншого копа доктор узяв Синтію за плечі й перевернув лицем догори.

      Її нижня щелепа опустилася, й з рота по шиї повільним струмочком, як вода з крана, потекла кров. Вродливе личко спотворював глибокий поріз на скроні. Порожні зелені очі дивилися у небо. До обличчя прилипли пасма волосся, і Майкл хотів був нахилитися, щоб прибрати їх і зачесати рукою назад, але Трент не дозволив.

      Гарячі сльози пекли йому очі. Хтось мав би накрити її. Не можна було, щоб вона отак лежала і всі на неї дивилися.

      Судмедексперт нахилився і, притиснувши донизу нижню щелепу, зазирнув їй до рота.

      – Язика немає, – сказав він.

      – Господи, – прошепотів хтось із поліцейських. – Це ж лише дитина.

      Майкл ковтнув слину, відчуваючи, як горло стискає від горя.

      – П’ятнадцять, – уточнив він. Минулого тижня їй виповнилося п’ятнадцять. Він ще й подарував їй м’яку іграшку, жирафу. – Їй було п’ятнадцять.

      Частина 2

      Розділ 7

      2 жовтня 2005 року

      Джону Шеллі був потрібен телевізор. Останні два місяці він тягнув лямку на паскудній роботі, щодня з’являвся вчасно, завжди йшов останнім, виконував кожнісіньке дурнувате завдання свого прискіпливого шефа, тож він не просто потребував телевізора – він на нього заслуговував. Не якогось модного, а звичайного кольорового, щоб був із пультом керування і показував ігри університетської ліги американського футболу.

      Він хотів бачити, як грають його команди. Він хотів тримати пульт у руці, і якщо «Джорджія» гратиме погано (а найпевніше, так воно й буде), хотів перемкнути канал і дивитися, як «Флориді» надеруть зад. Він хотів дивитися дешеві шоу в перервах між таймами, слухати дурних коментаторів, дивитися, як «Тулейн» грає проти «Південного Міссісіпі», техаський «Ей-енд-ем» – проти луїзіанського «Державного», Військова академія – проти Військово-морської, чорт забирай. А на День подяки він хотів оргію ігор кубка, і тоді він перемикатиме на великих цабе: «Патріотів», «Рейдерів», «Орлів», – і все це помалу наближатиме Джона Шеллі до тієї магічної миті у лютому, коли він сидітиме у своїй паскудній кімнаті у паскудній нічліжці й дивитиметься клятий Суперкубок – сам-один вперше в житті.

      Шість днів на тиждень за останні два місяці він зажурено дивився з вікна автобуса на будівлю магазину «Атланта-сіті-рентол». «Запорука кредиту – це ваша робота» – запевняла вивіска у вікні, проте зірочка, така крихітна, що більше нагадувала роздушеного жука,

Скачать книгу