Три метри над рівнем неба - Федерико Моччиа

Скачать книгу

Анналіза все ще усміхалася, коли зустрілася поглядом зі Степом. Вона єдина його впізнала. Усмішка повільно сповзла їй з обличчя. Степ відвів очі й присвятив цілковиту увагу своєму другові Поппі, який усе ще спантеличено дивився на нього.

      – Вибач, я ніяк не можу пригадати…

      – Як же так?! – Степ усміхнувся йому, все ще обіймаючи за плечі, ніби вони були двоє старих друзів, що давно не бачилися. – Мені сумно таке чути. Зачекай. – Раптом йому сяйнула чудова думка. – Можливо, ти згадаєш ось це.

      Витягнув із кишені джинсів капелюшка. Поппі подивився на капелюшок, потім – на усміхнене обличчя осадкуватого типа, який тримав його в обіймах. Ці очі, це волосся. Ага, ну так. Це був той шмаркач, якого він колись віддухопелив.

      – Курва!

      Поппі спробував вивільнитися з-під рук Степа, але той блискавично схопив його за волосся, заблокувавши.

      – Коротка пам’ять, га? Привіт, Поппі.

      І, притягнувши його до себе, так жорстко вдарив головою, що розтрощив тому носа. Поппі нахилився, схопився за обличчя. Степ ударив ще раз, з усієї сили. Поппі майже відскочив назад, з брязкотом налетів на віконницю.

      І тут Степ насів на нього; ще до того, як той упав, заблокував його, схопивши рукою за горло. Правим кулаком зарядив йому цілу купу ударів згори вниз, по лобі, розбивши брову та губу.

      Відступив і, перш ніж Поппі упав, влупив йому кулаком прямісінько в живіт, перекривши дихання.

      Хтось із друзів Поппі спробував утрутитися, але Сицилієць їх одразу ж зупинив.

      – Спокійно, видихай, стій тихо, зрозумів?

      Поппі лежав на землі, Степ гамселив його по грудях, по животу. Поппі спробував згорнутися, закрити обличчя, але нога Степа була нещадною. Бив, де тільки знаходилось місце, потім почав місити його згори. Піднімав ногу і гатив підбором. Сухий сильний удар по вуху, яке тут-таки розірвалося й закривавило, по м’язах ніг, по боках, майже стрибаючи по ньому всією своєю вагою. Поппі вигинався при кожному ударі й нарешті проскімлив жалібно:

      – Досить, досить, прошу тебе!

      Викашлював кров’ю, яка збігала просто в горло, відпльовував слину, яка звисала з губи. Степ зупинився. Відновив дихання, пострибавши, подивився на свого ворога на землі, нерухомого, переможеного. Потім різко розвернувся і кинувся на білявого хлопця позад себе. Це був той самий, що тоді тримав його ззаду. Ударив йому ліктем в обличчя, навалюючись усією своєю вагою. У типа випали три зуби. Два – на землю. Степ обперся колінами об його плечі. Заблокувавши його так, почав гамселити кулаками по обличчю. Потім схопив його за волосся, із силою почав гатити головою по землі. Раптом хлопця зупинили чиїсь дужі руки. Це був Полло. Підняв його під пахви.

      – Ну ж бо, Степе, годі, ходімо звідси, ти його добиваєш.

      Сицилієць та Луконе також наблизились. Сицилієць уже мав на кілька проблем більше за інших.

      – Ходімо, так буде краще. Бо, мабуть, якась падлюка вже покликала копів.

      Степ відсапався, пройшовся півколом між дружками Поппі, які мовчки дивилися на нього.

      – Гівнюки!

      І

Скачать книгу