LITMIR.BIZ

Скачать книгу

легко підскочила, покотилася до водостоку, зупинилася й закрутилася між широкими щілинами.

      – Вісімдесят п’ять!

      Їх залишилося тільки четверо: Степ, Сицилієць, Гак та Даріо. Опустилися всі одночасно. Одяг просякнув потом, ланцюжки, що витяглися з-під футболок, небезпечно розгойдувались на шиях, руки намагалися знайти зручнішу позицію.

      – Вісімдесят шість!

      Вони були як потужна і шумна машина, що випускала час від часу пару, слідуючи точному ритму.

      – Вісімдесят сім!

      Знову опустилися.

      – Нумо, Даріо! – крикнула Ґлорія знизу, розгойдуючись на своїй «Веспі». – Продовжуй, любий, ти дуже сильний!

      – Вісімдесят вісім!

      І Даріо, якого щойно підбадьорила дівчина, під час підйому вкляк на півдорозі. Ґлорія це помітила.

      – Ну ж бо, Даріо! – прокричала знову зі своєї «Веспи».

      Даріо відтискав обома руками, намагаючись зібрати свої розпорошені сили, але не зміг поворухнутися.

      Він зупинився, застиг із зігнутими ліктями й передпліччями, що тремтіли. Краплі поту котилися одна за одною з його чола. Стражденно закусив губу. Малюк підійшов до нього і, нахилившись, дивився впритул.

      – Панове, ми втрачаємо ще одного…

      Ґлорія тихо прошепотіла:

      – Нумо, Даріо, відтискай! – але вона зверталася радше до себе самої, аніж до нього. Даріо тремтів усе дужче, зрештою важко гепнувся на мармур. Малюк сів і, посміхаючись, запалив цигарку.

      – Раджу всім, у кого вільні руки, торкнутися яєць[18] на честь Ґлорії.

      Потім обернувся до дівчини, яка стояла під дашком, і, тручи «блискавку» джинсів, заволав:

      – Ґлоріє, хай би тобі пір’я у горлі виросло, ти його «спалила»! Не встигла й імені промовити, як він здох. Вісімдесят дев’ять!

      Маддалена глянула на Степа. Він здався їй неймовірно гарним, його шкіра була темнішою, ніж зазвичай, а очі – червоними від тривалої напруги. М’язи на шиї випнулись. Маддалена витягла з маленької кишеньки джинсів гумку «Вігорсол» без цукру і поклала до рота.

      – Гей, даси мені одну?

      Навіть не обертаючись, подала пакетик подрузі, що стояла поряд.

      Смак свіжості владно розлився в роті. Маленькі білі зуби рухалися вгору-вниз, трощачи цей прямокутничок, що одразу ж утратив форму. Подумала про ту ніч, кілька днів тому, коли Степ запросив її до своєї домівки і вони там кохалися. Це було прекрасно.

      Вона тоді майже висіла на цих плечах, таких гладких, таких широких. Цілком віддалася цій силі, цій хвилі втіхи, цій свіжості його тіла. Ці очі ніби зазирали їй у душу, і цей погляд, здавалося, торкався її серця, так вона його любила. Шепотіла слова кохання, цілувала його шию, за вухом, очі. Він же нічого не казав, увесь час тільки дивився на неї, гладив її по волоссю, усміхаючись, гойдаючись усередині неї ніжно, як у колисці, угору й униз, дбаючи, щоб не навалюватись на неї своєю вагою, тримаючись на ліктях, ледь торкаючись її шкіри. Маддалена ще раз глянула на нього.

      – Дев’яносто!

      Степ спустився, ледь торкнувся мармуру – і знову

Скачать книгу