LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Ти бачив її обличчя? – спитав Єнох. – Вона ладна була тебе вбити, Нулінґсе!

      Динаміка стосунків між дітьми та пані Сапсан трохи зсунулася в іншу площину. Тепер вони здавалися більше схожими на тінейджерів – справжніх, які помалу починали вже піддавати сумніву її авторитет.

      – Ви всі невиховані! – крикнула Клер. – Припиніть негайно!

      Отже, не всі сумнівалися в авторитеті їхньої директорки.

      – А не здається тобі докучливим, коли тебе повчають через якусь дрібничку? – запитав Мілард.

      – Дрібничку! – вигукнув Єнох та знову вибухнув сміхом. – У Міларда там дріб… ай!

      Це Клер укусила його за плече своїм ротом на потилиці, і поки Єнох потирав те місце, вона відповіла Міларду:

      – Ні, мені не здається. І це дивно з твого боку, що в змішаній компанії ти голий без усякої поважної причини.

      – А, дурня, – не погодився Мілард. – Чи непокоїть це когось іще?

      Усі дівчата підняли руки.

      Мілард зітхнув.

      – Ну, добре. Я постараюсь бути повністю одягнутим віднині та на віки, аби моя біологія більше нікого не напружувала своїми голими фактами.

      А далі ми все говорили та говорили. Треба було так багато надолужити. Ми так швидко та непомітно скотилися до легкого панібратства, що здавалося, наче ми не бачились лише кілька днів, а насправді минуло вже шість тижнів. Багато що трапилося за цей час – принаймні з ними, – але до мене долітали тільки уривчасті повідомлення, які я отримував із листів, що їх мені надсилала Емма. Мої друзі по черзі описували мені свої пригоди, що вони пережили, досліджуючи дивні місця, куди вони потрапляли через Панконтуркон. Правда, вони бували тільки в тих часових петлях, котрі попередньо були перевірені імбринами та визнані ними безпечними, оскільки не було достеменно відомо, які загрози чаяться за іншими дверима Панконтуркону.

      Вони відвідали часову петлю в Стародавній Монголії та бачили там одного дивного пастуха, який розмовляв мовою овець, скеровуючи свою отару без допомоги палиці або пса, а тільки власним голосом. Олівії найбільше сподобалася мандрівка до петлі в Атлаських горах, що в Північній Африці, бо там в одному маленькому містечку жили такі ж, як і вона, дивні, котрі вміли левітувати. Скрізь понад містечком було натягнуто сіть, тож люди могли цілими днями пересуватися в усіх напрямках, не прив’язуючись до чогось важкого внизу, і все знай собі стрибали з місця на місце, наче акробати в невагомості. Існувала одна дуже популярна серед мандрівників часова петля і в басейні Амазонки: там було одне фантастичне місто, побудоване з живих дерев, чиє коріння та віття, дивним чином переплетене між собою, утворювало дороги, мости та будинки. Тамтешні дивні вміли маніпулювати рослинами так само, як і Фіона, – і Г’ю виявився настільки шокований та вражений цим фактом, що майже одразу поспішив звідти геть та повернувся назад до Диявольського Акра.

      – Було спекотно та дуже дошкуляли комахи, – розповідав далі Мілард, – але місцеві були неперевершено люб’язними та показали нам, як вони виготовляють із рослин фантастичні ліки.

      – А

Скачать книгу