Карта днів - Ренсом Риггз

Скачать книгу

та вишукувати слимаків у власному калі. І мої батьки вже давно запроторили б мене до якоїсь психіатричної лікарні.

      – Доволі чесно, – підсумувала пані Сапсан. – А тепер, перш ніж ми зможемо розслабитися та насолодитися компанією одне одного, поговорімо про справи.

      І вона почала кроками описувати вузьке коло між двокамерною духовкою та кухонною раковиною.

      – Пункт перший: безпека та захист. Я вже дослідила периметр будинку. Усе нібито спокійно, але зовнішність буває оманливою. Чи є щось, що я повинна знати про ваших сусідів?

      – Що, наприклад?

      – Кримінальне минуле? Схильність до насильства? Колекції вогнепальної зброї?

      У нас було лише двоє сусідів: древня, як світ, місіс Мелловруз – прикута до інвалідного візка вісімдесятирічна жінка, котра покидала свій будинок тільки за допомогою доглядальниці, що жила разом із нею, та одна німецька пара, котра більшу частину року проводила десь у іншому місці, залишаючи свій дім, свій велетенський «Макменшн» у стилі Кейп-Код, порожнім весь час, окрім зими.

      – Місіс Мелловруз може проявляти надмірну цікавість, – повідомив я. – Але поки прямо в неї під вікнами не з’явиться хтось обурливо дивний, думаю, клопоту вона нам не завдасть.

      – Прийнято, – погодилась пані Сапсан. – Пункт другий: чи не відчували ви, звідтоді як повернулися додому, присутності порожняків?

      Я відчув, як у мене підскочив тиск при тому слові, яке вже протягом кількох тижнів не торкалося ні моїх вуст, ні моїх думок.

      – Ні, – відказав я швидко. – А що? Були нові напади?

      – Ні, не було. Навіть нічого про них не чути. Але це мене і тривожить. А тепер про вашу сім’ю…

      – А хіба ми їх не всіх повбивали чи полонили в Диявольському Акрі? – зауважив я, не готовий так миттєво залишати тему порожняків.

      – Не всіх. Після нашої перемоги невелика група їх разом із деякими витворами врятувалася, і ми думаємо, що вони втекли до Америки. І хоча я й сумніваюся, що вони коли-небудь наблизяться до вас особисто – насмілюся висловити думку, що вони засвоїли попередній урок, – та все ж, можу припустити, що вони знову щось затівають. Додаткова обережність зайвою не буде.

      – Вони бояться тебе, Джейкобе, – з гордістю промовила Емма.

      – Бояться? – спитав я.

      – Після такого прочухана, що ти їм дав, вони були б дурнí, якби не боялися, – з іншого краю кухні пролунав голос Міларда.

      – Виховані люди не підслуховують особисті розмови! – гнівно зауважила пані Сапсан.

      – Я не підслуховував – я зголоднів. А ще, мене послали попросити вас не викрадати в нас Джейкоба. Ми ж таки пройшли страшенно довгий шлях, щоб побачитися з ним.

      – Вони дуже скучили за Джейкобом, – звернулася до пані Сапсан Емма. – Майже як я.

      – Здається, настав час звернутися вам до всіх, – мовила до мене пані Сапсан. – Виступіть із вітальною промовою. Викладіть їм основні правила.

      – Основні правила? – здивувався я. – Які саме?

      – Вони – мої вихованці, пане Портман, але це – ваше місто і ваш час. Мені буде необхідна ваша допомога, щоб не дати їм ускочити в халепу.

      – Просто

Скачать книгу