LITMIR.BIZ

Скачать книгу

закидали її питаннями та скаргами:

      – А як надовго ми тут? – запитувала Олівія.

      – А можна нам уранці сходити роздивитися все навколо? – запитувала Клер.

      – Я хотів би з’їсти що-небудь, перш ніж зникну з лиця Землі, – скаржився Мілард.

      Дуже скоро я залишився в гаражі сам, забарившись почасти тому, що мені було неспокійно на душі через необхідність покинути тут свою сім’ю на всю ніч, а також тому, що я переживав через неуникне стирання їхньої пам’яті. Пані Сапсан здавалася впевненою, але цього разу стирання повинне бути більшим за те, яке вона проводила на них у Лондоні, коли з їхньої пам’яті було видалено лише близько десяти хвилин. Що коли вона не зітре достатньо або ж зітре забагато? Що коли мій тато забуде все, що він знав про птахів, або моя мама цілковито забуде французьку мову, яку вона вивчала в коледжі?

      Хвилину я дивився, як вони сплять, і на душі було важко. Раптом я відчув себе стривоженим дорослим, тоді як моя сім’я здавалася мені маленькими дітьми – вразливими, сумирними, трохи заслиненими.

      Можливо, був інший шлях.

      Крізь відчинені двері наполовину висунулась Емма:

      – Усе окей? Я думаю, хлопці вчинять заколот, якщо якнайскоріше не з’явиться вечеря.

      – Я не впевнений, що повинен залишити їх, – сказав я, кивнувши на мою сім’ю.

      – Вони нікуди не підуть, і за ними не треба наглядати. З отриманою дозою вони, не чуючи ніг, спатимуть аж до завтрашнього полудня.

      – Я знаю. Просто… мені трохи неспокійно на душі.

      – Ти не повинен переживати, – вона підійшла і стала поряд, – це не твоя провина. Узагалі.

      Я кивнув:

      – Це здається трохи сумним – усе це.

      – Що саме?

      – Що син Ейба Портмана ніколи не дізнається, яким незвичайним чоловіком був його батько.

      Емма поклала мою руку собі на плечі, опинившись так у моїх обіймах.

      – Я думаю, що в сто разів сумніше те, що він ніколи не дізнається, яким незвичайним чоловіком є його син.

      І щойно я нахилився, щоби поцілувати її, як у моїй кишені задзижчав телефон мого дядька. Ми обоє від несподіванки здригнулися. Я дістав його та прочитав нову есемеску від моєї тітки:

      «Дурко Дж уже в дурці?»

      – Що це? – спитала Емма.

      – Нічого важливого.

      Я знову поклав телефон до кишені та став обличчям до дверей.

      І несподівано ідея залишити свою сім’ю в гаражі на цілу ніч здалася мені не такою вже й поганою.

      – Ходімо придумаємо щось із вечерею.

      – Ти впевнений? – спитала Емма.

      – Цілком.

      Коли ми виходили, я вимкнув світло.

***

      Я запропонував замовити піцу – там, де є пізня доставка. Лише деякі з дітей знали взагалі, що таке піца, а слово «доставка» було для них абсолютно чужинське поняття.

      – Її готують десь та приносять тобі додому? – спитав Горацій, наче сама думка про це певною мірою була ганебною.

      А Бронвін запитала:

      – Піца – це щось із флоридської кухні?

      – Не

Скачать книгу