LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тварин, і почіпляла їх усюди – від передпокою до шухляд на кухні. Вона сама спекла великий іменинний пиріг – шарлотку з лісовими ягодами, прикрашену фігуркою.

      Міріам жалкувала, що пішла з роботи. Їй було так добре в спокійній конторі. Доньчині іменини навіювали на неї тугу. Вона боялася побачити дітей, що нудьгують і втрачають терпець. Їй не хотілося ні вгамовувати забіяк, ні втішати тих, чиї батьки не прийдуть вчасно, щоб їх забрати. У пам’яті зринули спогади дитинства, від яких холонуло серце. Ось вона сидить на товстому білому вовняному килимі осторонь від дітей, що грають із ляльковим сервізом. Вона розмазала по вовні розталий шоколад, потім спробувала приховати шкоду, чим лише все погіршила. Мати іменинника насварила її перед усіма дітьми.

      Міріам сховалася у своїй кімнаті, зачинивши за собою двері, і вдала, що вся поринула в читання електронної пошти. Вона знала, що може, як завжди, покластися на Луїзу. Задзеленчав вхідний дзвінок. Вітальня наповнилася дитячим галасом. Луїза поставила музику. Міріам тихенько вислизнула з кімнати й спостерігала за дітлахами, що обліпили няньку. Вони заворожено кружляли довкола неї, Луїза підготувала пісні й фокуси. Вона перевдягалася на очах ошелешених дітей, яких не так легко ошукати і які знали, що вона – своя людина. Ось вона – запальна, весела, задерикувата. Заводила пісень й імітувала голоси тварин. Усадила Мілу й одного з її друзів на спину, а інші дітлахи реготали до сліз і просилися теж узяти участь у родео.

      Міріам захоплювалася здатністю Луїзи грати по- справжньому. Няня грала, натхненна тією всемогутністю, яка властива лише дітям. Одного разу, повернувшись увечері додому, Міріам застала Луїзу лежачою на підлозі з розмальованим обличчям. Її щоки й чоло прикрашали широкі чорні смуги – справжній бойовий розпис. Із крепованого паперу вона виготовила індіанський головний убір. Посеред вітальні звела за допомогою ковдри, мітли та стільця кривобоке індіанське тіпі[5]. Збентежена Міріам стояла у дверях. Спостерігала, як Луїза звивається, дико кричить, і це її неабияк тривожило. Нянька була схожа на п’яну. Це перше, що спадало на думку. Помітивши Міріам, Луїза підхопилася, щоки в неї розпашіли, вона хиталася. «У мене ноги затерпли», – вибачилася вона. Адам учепився за її литку, і Луїза засміялася, усе ще перебуваючи в уявній країні, де відбувалася гра.

      Можливо, заспокоювала себе Міріам, що Луїза й сама в душі дитина. Дуже всерйоз сприймає ігри, які вона затівала з Мілою. Скажімо, вони грали в «поліцейських і злодіїв», і Луїза дозволяла кидати себе за уявні ґрати. Інколи вона переходила на бік закону й ганялася за Мілою. І щоразу складала новий маршрут, який Міла мала запам’ятовувати. Луїза виготовляла костюми, вигадувала сповнені карколомних поворотів сценарії. Скрупульозно готувала декорації. Дівчинці інколи уривався терпець. «Ну ж бо, починаймо!» – благала вона.

      Міріам не знала, що найулюбленішою забавою Луїзи були хованки. Тільки ніхто не рахував, і не було жодних правил. Гра полягала, передусім, у цілковитій несподіванці. Луїза

Скачать книгу