LITMIR.BIZ

Скачать книгу

й далі мовчала, хоча її коліна впиралися в підборіддя. Дівча легенько постукувало ногами по кошику з лози.

      – Луїзо, я знаю, що ти там, – сміялася вона. Луїза раптом підвелася, так рвучко, що Міла цього не чекала й гепнулася додолу. Її голова стукнулась об кахель у душовій. Ошелешене дівча заплакало, та потім, коли вона помітила воскреслу, тріумфуючу Луїзу, що дивилася на неї згори вниз переможним поглядом, її страх змінився якоюсь істеричною радістю. Адам примчав до ванної й приєднався до бурхливого танцю, який улаштували жінка й дівчинка, заходячись реготом.

Стефанi

      У вісім років Стефані вже вміла міняти підгузки й готувати пляшечки для малят. Рухи в неї були впевненими, і вона твердою рукою підтримувала тендітні потилиці немовлятам, дістаючи їх із ліжечок. Вона знала, що їх слід класти на спинку й ніколи не трясти. Вона купала малят, міцно тримаючи їх за плічка. Крики, писк, сміх і плач новонароджених підсолоджували її спогади доньки-одиначки. Усі раділи з того, з якою любов’ю вона ставиться до малюків. І всі погоджувалася, що в неї, як для такої маленької дівчинки, надзвичайні материнські почуття й відданість.

      Коли Стефані була дитиною, Луїза, її мати, доглядала немовлят у себе вдома. Чи радше в Жака, як він не втомлювався їй нагадувати. Зранку матері привозили малят. Стефані пригадала цих загнаних і сумних жінок, що прислухалися, припавши вухом до дверей. Луїза навчила її вгадувати їхні стривожені кроки в коридорі. Декотрі виходили на роботу невдовзі після пологів і передавали крихітних немовлят Луїзі до рук. Вони також передавали їй у непрозорих пакетах молоко, яке націдили за ніч; Луїза ховала його до холодильника. Стефані пам’ятає ці ряди пляшечок із іменами дітей на полиці. Якось уночі вона встала й відкрила пляшечку з іменем Жуля – червонолицього немовляти, що подряпав їй щоку своїми гострими нігтиками. Вона випила ковток. Ніколи вона не забуде цей кислуватий присмак, як від підгнилої дині, який відчувала в роті ще кілька днів.

      Інколи суботніми вечорами вона ходила з матір’ю доглядати за дітьми у квартирах, що здавалися їй велетенськими. Вродливі й величні дами виходили в передпокій і цілували своїх діточок, залишаючи сліди помади на їхніх щічках. Чоловіки не любили чекати у вітальні, у присутності Луїзи й Стефані їм було не по собі. Вони тупцяли й зніяковіло посміхалися. Сварили своїх дружин, потім допомагали їм одягати пальта. Перед виходом жінки присідали, ледь утримуючи рівновагу на високих підборах, і витирали сльози на дитячих личках. «Годі плакати, моє сонечко. Луїза розкаже тобі казочку й приголубить. Авжеж, Луїзо?» Та підтакувала. Брала на руки малюків, що пручалися, верещали й вимагали матусь. Інколи Стефані їх ненавиділа. Їй було гидко від того, як вони лупцювали Луїзу й верещали на неї, мов маленькі тирани.

      Поки Луїза вкладала малих спати, Стефані нишпорила по шухлядах, по скриньках, що стояли на столиках. Витягувала фотоальбоми, заховані під низенькими столиками. Луїза скрізь прибирала. Мила посуд, протирала губкою кухонний стіл. Складала одяг, який хазяйка покидала на ліжку,

Скачать книгу