Солодка пісня - Лейла Слімані

Скачать книгу

перейшли до спогадів про студентські роки. Про грандіозну вечірку, яку влаштувала Шарлотта у своєму особняку у вісімнадцятому окрузі. Про сміховинний напад паніки, що спіткав бідолашну Селіну в день усних екзаменів. Міріам швидко пила вино, і Паскаль її смішив. Повертатися додому не хотілося. Не хотілося нікого попереджати, не хотілося, щоб хтось на неї чекав. Але ж є Поль. І діти.

      Вона відчула легеньке збудливе еротичне бажання, від якого пекло в горлі й грудях. Облизала губи. Їй чогось хотілося. Уперше за тривалий час відчула безпричинне, безглузде, егоїстичне бажання. Вона марно намагалася кохати Поля – чоловікове тіло було немов багаж спогадів. Коли він проникав у неї, то проникав у її материнське лоно – неповоротке материнське лоно, у якому сім’я Поля часто знаходило прихисток. Її лоно зі складками й закрутами, де вони звели свій дім, де розквітло стільки турбот і радощів. Поль розтирав її набряклі посинілі ноги. Бачив, як розпливається кров на простирадлах. Коли вона стояла навколішки і її нудило, Поль притримував їй волосся. Він чув її крики. Витирав її розпашіле обличчя, коли в неї були потуги. Він приймав її дітей.

      Вона завжди відкидала думку про те, що діти можуть бути перепонами для її успіху, для її свободи. Неначе якір, що тягне на дно, засмоктує голову потопаючого в болото. Спочатку таке усвідомлення викликало в неї глибокий смуток. Вона вважала це несправедливим, гнітючим. Усвідомлювала, що житиме відтепер із відчуттям, що вона неповноцінна, що чинить зле, що жертвує однією часткою свого життя заради іншої. Вона перетворила це на трагедію, не бажаючи відмовитися від мрії про ідеальне материнство. Уперто вважала, що все можливе, що вона досягне всіх своїх цілей, що не озлобиться й не виснажиться. Що не гратиме ролей ні жертви, ні матінки Кураж.

      Мало не щодня Міріам отримувала повідомлення від своєї подруги Емми. Вона розмістила в соцмережах чорно-білі портрети двох своїх білявих дітлахів. Зразкових діточок, що граються в парку. Вона влаштувала їх до школи, де розвинуть таланти, які вона вже в них розгледіла. Вона дала їм такі імена, що язика зламаєш, узявши їх зі скандинавської міфології, й охоче пояснювала, що вони означають. Емма на цих фото також була красунею. Її ж чоловіка там ніколи не було, його постійним завданням було робити знімки ідеальної родини, у якій він був лише глядачем. Проте він докладав зусиль, аби потрапити в кадр. Був бородатим, носив светри з чистої шерсті, а для роботи вдягав незручні вузькі штани.

      Міріам ніколи не наважувалася поділитися з Еммою цією думкою, яка інколи зринала в голові, коли вона спостерігала за Луїзою й дітьми, – думкою не так жорстокою, як ганебною. «Ми будемо щасливими, – казала вона собі в такі хвилини, – лише тоді, коли вже не потребуватимемо одні одних. Коли зможемо жити власним життям, яке належить нам, яке не має стосунку до інших. Коли ми станемо вільними».

* * *

      Міріам підійшла до дверей і поглянула у вічко. Що п’ять хвилин повторювала: «Вони запізнюються». Міла від цього нервувала. Сиділа

Скачать книгу