Солодка пісня - Лейла Слімані

Скачать книгу

* *

      Міріам очікувала цього вечора цілий тиждень. Вона відчинила вхідні двері. Луїзина сумочка лежала на кріслі у вітальні. Міріам почула дитячі співи. Про зелену мишку й кораблик на воді, про якусь штуку, що крутиться, і про ще одну, що плаває. Вона підійшла навшпиньки. Луїза стояла на колінах, нахилившись над ванною. Міла купала у воді рудоволосу ляльку, а Адам плескав у долоні й співав. Луїза обережно набирала жменю піни й наносила її на дитячі голівки. Діти сміялися з цих шапочок, які нянька здувала одним подихом.

      Їдучи додому в метро, Міріам хвилювалася, мов закохана. Вона цілий тиждень не бачила дітей і пообіцяла, що цей вечір присвятить їм. Вони всі разом умостяться на великому ліжку. Вона лоскотатиме, обійматиме дітей, пригортатиме до себе, поки їм не набридне.

      Зачаївшись за дверима ванної, Міріам спостерігала за дітьми, відчуваючи велике піднесення. Їй відчайдушно хотілося доторкатися до їхньої шкіри, цілувати їхні рученята, слухати, як вони пискливими голосами кличуть «мамо!». Вона раптом стала такою сентиментальною. От що робить із нею материнство. Іноді вона від цього почувалася трохи дурнуватою. У звичайних речах вона бачить щось надзвичайне. Хвилюється через дрібниці.

      Цього тижня вона щовечора поверталася пізно. Діти вже спали, і після того, як Луїза йшла геть, Міріам інколи засинала з Мілою в її ліжечку, вдихаючи солодкуватий запах доньчиного волосся, що пахло полуничними цукерками. Сьогодні вона дозволить їм речі, які зазвичай заборонені. Лежачи під ковдрою, вони їстимуть бутерброди з солоним маслом і з шоколадом. Дивитимуться мультик і заснуть пізно, збившись купою. Уночі вона отримуватиме копняки в обличчя й спатиме неспокійно, побоюючись, аби Адам не гепнувся з ліжка.

      Діти вибралися з води й голяка кинулися в материні обійми. Луїза взялася прибирати ванну кімнату. Вона витирала губкою ванну, і Міріам сказала: «Не треба, не турбуйтеся. Уже пізно. Ви можете йти додому. У вас, напевне, був важкий день». Луїза вдала, що не чує її й, присівши навпочіпки, далі натирала до блиску бортики ванної й складала іграшки, які порозкидали діти.

      Вона поскладала рушники. Повиймала з пральної машини білизну й постелила дітям ліжечка. Сховала губку до кухонної шафи, витягла каструлю й поставила її на плиту. Міріам безпорадно спостерігала за її метушнею. Намагалася її вгамувати.

      – Я сама зроблю, обіцяю.

      Спробувала відібрати каструлю, та Луїза не випускала ручку. Вона обережно відштовхнула Міріам.

      – Відпочивайте, – відказала. – Ви, напевне, втомилися. Поспілкуйтеся з дітьми, а я приготую їм вечерю. Ви мене навіть не бачитимете.

      І це була правда. Спливали тижні, і Луїза ставала більш невидимою й необхідною. Міріам більше не телефонувала їй, щоб попередити про те, що затримується, а Міла перестала питати, коли ж прийде мама. Луїза була тут, підтримуючи руками цю нестійку будівлю. Міріам прийняла її материнську турботу. Щодень вона перекладала дедалі більше клопотів на вдячну Луїзу.

Скачать книгу