LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вулиці, й нас застукали копи.

      – Коли це було?

      – Хвилин п’ять тому.

      – Ну, гаразд. Отже, вас застукали копи.

      – І вони забрали Дейва.

      Шонів батько знов глянув угору та вниз по вулиці.

      – Що вони зробили? Забрали, кажеш?

      – Щоб відвезти його додому, – пояснив Джиммі. – Я їм набрехав, що живу тут. А Дейв сказав, що мешкає в Низині, й вони…

      – Про кого ви розповідаєте? Шоне, на кого були схожі ваші полісмени?

      – Як це на кого?

      – Вони були в одностроях?

      – Ні, вони…

      – Тоді звідки ви довідалися, що то копи?

      – Не знаю. Вони…

      – Вони що?

      – У нього був значок, – промовив Джиммі. – На поясі.

      – Який значок?

      – Золотий.

      – Ну, гаразд. А напис там якийсь був?

      – Ти про що? – закліпав очима Шон.

      – Про слова. Там були слова, які ти міг би прочитати?

      – Ні. Я не пам’ятаю.

      – Біллі!

      Усі троє поглянули на Шонову матір. Вона стояла на ґанку з напруженим і цікавим виразом на обличчі.

      – Послухай-но, люба. Зателефонуй до поліційного відділка, гаразд? Запитай, чи не заарештовували їхні детективи хлопця за бійку на нашій вулиці?

      – Якого хлопця?

      – Дейва Бойла.

      – О, Господи! Його мати…

      – Обмежмося поки що цим, гаразд? Послухаймо, що скаже поліція. Ти згодна?

      Мати Шона повернулася до помешкання. Шон глянув на батька. Схоже, він не знав, куди подіти руки, й засунув їх до кишень, потому витяг звідти й обтер об штани. А далі проказав дуже тихо:

      – Хай я буду проклятий.

      І подивився в кінець вулиці так, ніби Дейв маячив на розі таким собі хистким міражем упритул за межами Шонового поля бачення.

      – Він був коричневий, – промовив Джиммі.

      – Ти про що?

      – Про автомобіль. Він був темно-коричневий. Схожий, думаю, на «плімут».

      – Ти помітив щось іще?

      Шон спробував уявити собі ту картину, але не зміг. Вона була таким собі темним силуетом, що лише застеляв йому зір, але не проникав у нього. До того ж цей силует затуляли помаранчевий «пінто» місіс Раєн і нижній край її паркану, тож саму машину Шон роздивитися не міг.

      – Вона пахла яблуками, – сказав він.

      – Що?

      – Та машина пахла яблуками.

      – Яблуками? – повторив Шонів батько.

      Через годину на кухні Шонового помешкання двоє інших копів ставили Шонові й Джиммі безліч запитань, а потім прийшов ще один чоловік і почав малювати зі слів Джиммі та Шона отих двох із коричневого автомобіля. Великий білявий коп здавався на малюнку ще підлішим, а його пика була ще ширшою, проте впізнати його можна було. Другий пасажир коричневого автомобіля, який весь час дивився кудись убік, узагалі ні на кого не був схожий, така собі пляма під чорним волоссям, бо Шон і Джиммі не могли як слід його пригадати.

      Прийшов батько Джиммі й стояв у кутку кухні, він здавався сердитим і розгубленим, очі в нього сльозилися, і він розгойдувався, немов стіна хиталася в нього за спиною. Він не розмовляв із батьком Шона,

Скачать книгу