ТОП просматриваемых книг сайта:
Містична річка. Денніс Лігейн
Читать онлайн.Название Містична річка
Год выпуска 2011
isbn 978-617-12-2814-6, 978-617-12-2813-9, 978-617-12-2261-8, 978-00620-6840-8
Автор произведения Денніс Лігейн
Жанр Триллеры
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Це добре, – сказав Джиммі, й обоє засміялися.
– Ти міг би бути трохи балакучішим, – сказала мати.
«І ти могла б», – хотів відповісти їй Джиммі.
– Утім, і це непогано. Жінки люблять мовчазних чоловіків.
Подивившись через материне плече, Джиммі побачив, як, спотикаючись, вийшов із хати батько, в пом’ятому одязі, з обличчям, розпухлим від сну або випивки, або того й того. Батько подивився на гулянку, що відбувалася перед ним, так, наче не тямив, із якого дива вона тут почалася.
Мати простежила за синовим поглядом, і, коли Джиммі знов поглянув на неї, вона, як і перше, здавалася змученою та виснаженою, усмішка цілком зійшла з її обличчя, й годі було повірити, що ця жінка колись ізнову спроможеться всміхатися.
– Я рада, Джиме.
Він любив, коли мати взивала його Джимом, він тоді почував себе так, ніби вони про щось домовляються.
– Чому?
– Тому, хлопче, що ти не поліз у ту машину.
Вона поцілувала його в лоб, і Джиммі побачив, як заблищали материні очі, потому вона підвелася й, обернувшись до чоловіка спиною, підійшла до інших матерів.
Джиммі поглянув угору й побачив у вікні Дейва, який знову дивився на нього. Тепер у кімнаті за товаришевою спиною горіло слабке жовте світло. Цього разу Джиммі навіть не намагався подати йому знак. Поліція та репортери вже розійшлись, а вечірка набрала таких обертів, що вже, мабуть, ніхто не пам’ятав, із чого вона почалася. Джиммі відчував, що Дейв у тім помешканні сам-один, окрім своєї божевільної матері, оточений коричневими стінами й слабким жовтим світлом від гулянки, що відбувалася внизу надворі.
І він знову відчув радість, що не поліз у той автомобіль.
Зіпсований. Так сказав батько Джиммі його матері минулої ночі.
– Навіть якщо вони знайдуть його живим, він буде зіпсований. Він ніколи не стане таким, як раніше.
Дейв підняв одну руку. Він тримав її біля плеча й довго нею не рухав. Коли Джиммі махнув рукою у відповідь, то відчув, як його опановує смуток, проникає глибоко в душу, а потім перекочується по ньому дрібними хвилями. Він не знав, із чим пов’язаний той сум – із батьком, матір’ю, міс Павел, із цим місцем чи Дейвом, який тримає свою руку, стоячи біля вікна, й не опускає, – та хоч би що його спричинило – щось одне з того чи все разом, – цей смуток вже ніколи не покине його. Джиммі, який сидів на бровці хідника, мав одинадцять років, але він більше цього не відчував – він почувався старим. Старим, як його батьки, старим, як ця вулиця.
«Зіпсований», – подумав Джиммі й опустив руку на коліно. Він побачив, як Дейв кивнув йому головою, а тоді спустив штору й повернувся у своє тихе помешкання з його коричневими стінами та годинниками, що цокали. Джиммі відчув, як смуток закоренився в ньому, загніздився в його нутрощах, ніби знайшов собі теплий притулок. І хлопець навіть не спробував звільнитися від нього, бо якась частинка його єства розуміла – цього не позбудешся.
Він підвівся з бровки, не маючи найменшого уявлення, що робитиме