ТОП просматриваемых книг сайта:
Містична річка. Денніс Лігейн
Читать онлайн.Название Містична річка
Год выпуска 2011
isbn 978-617-12-2814-6, 978-617-12-2813-9, 978-617-12-2261-8, 978-00620-6840-8
Автор произведения Денніс Лігейн
Жанр Триллеры
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Люди витягли Джиммі на платформу й тримали, стискаючи його долонями за плечі, поки шукали очима того, хто підказав би їм, що робити далі. Поїзд прогуркотів по тунелю, й хтось заверещав від страху, а хтось інший засміявся – то був крикливий регіт, який скинувся Шонові на ґелґотіння відьом навколо казана з чаклунським варивом, – бо потяг під’їхав із протилежного боку станції, прямуючи на північ. Джиммі подивився в обличчя людям, які тримали його, ніби хотів запитати: «Ну, що, з’їли?»
Дейв, що стояв поруч із Шоном, тоненько захихотів і переможним жестом підкинув угору руки.
Шон поглянув убік, не знаючи, як йому поставитися до всього цього.
Того ж таки вечора батько посадив Шона на стілець у своїй майстерні, яку він обладнав у підвалі та яка була тісно напхана чорними лещатами й банками з-під кави, що в них зберігалися цвяхи та шурупи, дощечками та планочками, акуратно складеними під прилавком, який ділив майстерню на дві окремі кімнати, молотки висіли на теслярських ременях, схожі на пістолети в кобурах, стрічкова пилка висіла на гачку. Шонів батько, який виконував усілякі замовлення сусідів, приходив сюди майструвати хатинки для пташок і полички, що їх прилаштовував на підвіконнях, щоб дружина ставила на них вазони з квітами. Тут-таки він спланував задній ґанок, який і збудував разом з друзями одного спекотного літа, коли Шонові зрівнялося лише п’ять років, і часто приходив сюди, коли хотів побути сам у тиші, а іноді, Шон це знав, коли важким духом дихав – на Шона, Шонову матір або на свою роботу. Хатинки для пташок – крихітні палаци Тюдорів, будинки колоніальної або вікторіанської архітектури, швейцарські шале – він складав у кутку підвалу, їх було так багато, що хіба в Амазонії жило стільки пташок, які могли б їх заселити?
Шон сидів на старому барному стільці й обмацував пальцями товсті чорні лещата, вимащені мастилом і обліплені тирсою, аж поки батько мовив:
– Скільки разів я повинен казати тобі про це?
Шон випустив лещата з руки, обтер мастило з долоні.
Батько підібрав кілька цвяхів, що лежали на прилавку, й поклав їх у жовту банку з-під кави.
– Я знаю, тобі подобається Джиммі Маркус, але, якщо ти хочеш із ним гратися, грайся неподалік від дому. Нашого дому, а не їхнього.
Шон кивнув головою. Сперечатися з батьком було марно, коли він говорив так спокійно й повільно, як зараз, коли до кожного слова, яке вилітало з його уст, здавалося, був прив’язаний камінь.
– Ми зрозуміли один одного? – Батько відсунув банку з-під кави праворуч і поглянув на сина.
Шон кивнув головою. Він дивився, як батько струшує тирсу зі своїх товстих пальців.
– А чи надовго?
Батько