Скачать книгу

Мокрієвич). Генеральні писарі Війська Запорозького Іван Креховецький та Лукаш Бузкевич після відсторонення від своїх обов’язків зуміли посісти полковницькі посади. Генеральним писарям в урядах Богдана та Юрія Хмельницьких, відповідно, Івану Виговському та Павлу Тетері, поталанило в 1657 р. та 1662 р. успадкувати від своїх регіментарів гетьманську булаву. На початку XVІІІ ст. той самий шлях до гетьманства пройшов і Пилип Орлик – генеральний писар в уряді гетьмана Івана Мазепи.

      Спостереження за персональним складом генеральних суддів переконує в тому, що на уряд призначали авторитетних і заслужених козаків, які перед тим посідали чільні місця в козацькій ієрархії. Так, із реконструйованого нами переліку осіб, що виконували обов’язки генеральних суддів упродовж середини – другої половини XVІІ ст., – всього тридцять два прізвища – десятеро старшин, зокрема Федір Лобода, Антон Жданович, Петро Забіла, перед тим були козацькими полковниками. Ще вісім – генеральні старшини, а саме: генеральні обозні Семен Половець, Павло Животовський та Михайло Радкевич, генеральні писарі Михайло Вуяхевич, Сава Прокопович, Семен Богаченко та Семен Голуховський, генеральний осавул Григорій Гапанович. Інші – переважно полкові й рідше сотенні старшини (Кость Кублицький, Михайло Онацькович, Іван Домонтович, Самійло Богданович-Зарудний). Іван Безпалий – широко знаний опонент гетьмана Івана Виговського – перед посіданням уряду генерального судді певний час був полковником і козацьким гетьманом під зверхністю російського царя та захистом його воєвод.

      Найчастіше виконання обов’язків генерального судді, так само як і у випадку з генеральним обозним, увінчувало службову кар’єру козацького старшини. З відомих нам тридцяти осіб, які впродовж середини – другої половини XVІІ ст. посідали уряди генерального судді Війська Запорозького, лише один старшина (Іван Самойлович) після складання своїх обов’язків став гетьманом, ще троє – генеральними обозними (Іван Безпалий, Михайло Радкевич та Петро Забіла), один – полковником (Михайло Суличич), двоє – полковими старшинами (Яків Улесько та Кость Кублицький) і один (Павло Животовський) – городовим отаманом (але не на тривалий період, щоб згодом знову повернутися на уряд генерального судді). Решта відомих історичних персонажів загинули чи потрапили в полон (Михайло Гамалія, Іван Креховецький, Юрій Незамай, Федір Лобода, Радочинський), перейшли в ранг безурядових значних військових товаришів (Павло Животовський, Семен Половець, Прокіп Бережецький, Іван Домонтович, Антон Жданович та інші), або ж, як Михайло Вуяхевич, знайшли спокій за монастирським муром.

      З числа встановлених нами сорока дев’яти прізвищ генеральних осавулів середини – другої половини XVІІ ст. сімнадцять старшин перед посіданням цього генерального уряду були полковниками Війська Запорозького. Такий шлях пройшли Іван Креховецький, Василь Томиленко, Петро Дорошенко, Іван Богун, Демко Ігнатович, Яків Головченко, Михайло Гамалія, Іван Лисенко

Скачать книгу