LITMIR.BIZ

Скачать книгу

їм адміністративних одиниць. У джерелах, окрім сотень, нерідко згадуються й повіти (або «уезды»), зокрема: Ніжинський, Глухівський, Роіський[67], Коропський, Биховський, Полтавський тощо. Оскільки згадки про них виринають спорадично, дослідники губляться у здогадках щодо суті предмету, який вони означують. За одними версіями, слово «повіт» виступає синонімом до «сотні», за іншими (вочевидь, більш слушними) – означує територію, підлеглу в судовому відношенні тій чи іншій міській владі. Подеколи синонімом повіту – саме в цьому, судовому, сенсі – виступає історичний термін «дивизия».

      Крім повітів, у джерелах зустрічаємо згадки і про волості. Означити сутність цього історичного терміну, на відміну від першого, значно простіше. З аналізу документів стає зрозумілим, що волості об’єднували декілька або багато володінь, що належали гетьманам, монастирям, вищим козацьким старшинам чи високим російським сановникам.

      Волосний поділ був характерним насамперед для півночі Лівобережжя, де Бобовицька, Попогорська і Лищицька волості належали Києво-Печерському монастирю, а Почепська входила до складу гетьманських володінь.

      Компактно розташовані рангові володіння гетьмана та вищої козацької старшини поєднували в староства. Очільниками останніх виступали призначені за узгодженням із власниками рангових маєтностей старости, котрі не підлягали місцевій козацькій старшині й підпорядковувалися «маршалкам двору рейментарського», якщо мова йшла про володіння гетьмана, та, відповідно, їхнім аналогам у структурі господарювання полковників і генеральних старшин.

      Ведучи мову про козацьку вертикаль влади, варто згадати про поділ сотень на курені. Курені формували козаки одного великого чи декількох малих сіл та сілець. На чолі куреня стояв виборний курінний отаман. Якщо курінь складався з кількох сіл, то на чолі товариства окремого села стояв також виборний сільський отаман. Якщо в селі проживало ще й некозацьке населення (особисто вільні посполиті чи міщани), то воно підпорядковувалось виборним війтам. Якщо ж село чи його частина перебувало у підданстві державця, то залежна частина його населення, відповідно, підлягала владі призначеного державцею старости.

      Як це виглядало на практиці, наочно демонструють матеріали переписів Полтавського полку першої третини XVIIІ ст. Отже, в адміністративному відношенні полк поділявся на 16 сотень. У свою чергу Перша та Друга полкові сотні поділялись на цілий ряд куренів, що об’єднували козаків окремих сіл і містечок, належних до цих сотень. Так, у 1719 р. у Першій сотні налічувалось 10 куренів, у Другій – 11; за переписом 1732 р. їх стало, відповідно, 9 та 12.

      У переважної кількості сотень поділ на курені не простежується. За переписом 1719 р. виняток становлять лише Білицька сотня, до складу якої входить Комарівський курінь[68], Соколківська сотня – Лучківський і Ханделєєвський курені та Нехворощанська сотня – Шедіївський курінь.

      У частини дрібних населених пунктів (сілець, слобод чи поселень, «на

Скачать книгу