LITMIR.BIZ

Скачать книгу

з гетьманом Іваном Мазепою, добився у Москві повернення до складу Пирятинської сотні Лубенського полку земель в районі села Суха Оржиця, які перед тим Полуботок, будучи близьким до гетьмана Івана Самойловича, долучив до полку Переяславського[36]. Утім, здобута Свічкою наприкінці XVII ст. перемога остаточно не розв’язала територіальної суперечки між адміністраціями Переяславського та Лубенського полків. Спори тривали ще довго – навіть у 1760 р. полкова влада обох полків порушувала перед гетьманом питання щодо розмежування територій.

      Вельми часто змінювались адміністративні кордони тих полків Гетьманату, що межували зі Слобожанщиною та Диким Полем. Так, наприклад, слобідській старшині після подій 1708–1709 років удалось відірвати від Гетьманату та долучити до Охтирського слобідського полку сотенне містечко Гадяцького полку Котельву. А ще адміністрація Полтавського полку неодноразово скаржилась гетьманському та царському урядам на слобідську старшину з приводу захоплення нею південних земель свого полку в районі річки Коломак[37].

      Водночас уже на початку 1740-х років Миргородський полк поповнили сотні, що постали на так званих «Задніпрських місцях» – на берегах річки Інгулець[38], що на правому березі Дніпра, тобто землях, що раніше належали до правобережної частини Чигиринського полку. В роки громадянських війн та іноземних інтервенцій вони були нещадно спустошені і за низкою міждержавних угод Російської держави з Річчю Посполитою та Оттоманською Портою мали залишатись незаселеними. Втім, ці норми фактично не виконувались: на задніпрських теренах майже безперервно велося господарство, розвивалися промисли як козаками й обивателями з Гетьманату, так і низовиками з Запорожжя та жителями суміжних правобережних областей, що увійшли до складу Речі Посполитої. В районі Крилова та сусіднього з ним Цибулева більшою мірою відчувалася влада полкової і сотенної адміністрації Миргородського полку, яку надзвичайно дратували спроби коронної влади Речі Посполитої поширити тут свій вплив. Зважаючи на настійливі клопотання старшини Гетьманату про підпорядкування нових теренів її владі, 1743 р. Сенат долучає ці поселення до Миргородського полку. Спочатку тут постає Крилівська сотня, з якої в 1747 р. було виділено окрему Цибулевську (Цибулівську) сотню. Миргородському полковнику Василю Капністу доручили перепис усіх мешканців, а також він мав усіляко сприяти заселенню цих територій вихідцями з Польщі[39]. Але невдовзі, згідно з сенатським указом від 29 грудня 1751 р., територія на правому березі Дніпра («в Заднепрских местах») уздовж кордону з Річчю Посполитою, з відступом до 20 верст на південь, відводилась під поселення «пришедших ныне и впредь приходящих в підданство Ее Императорского Величества сербов и прочих тамошніх народов»[40]. У рамках проекту створення російською владою на теренах Задніпров’я «Нової Сербії» тут постають Гусарський та Пандурський полки, що ніякого стосунку до Гетьманату вже не мають. Після утворення Нової

Скачать книгу