LITMIR.BIZ

Скачать книгу

їх суб’єктів на українських землях, змінювали межі поширення влади гетьманської адміністрації в Україні. В міру своїх сил і можливостей гетьмани намагалися впливати на результати таких домовленостей. В одних випадках це виливалося в рішучі практичні дії, спрямовані на денонсацію невигідних козацькій державі домовленостей, у других – в намагання включити до міжнародних документів пропозиції гетьманського уряду щодо врахування українських інтересів при визначенні «справедливих» ліній розмежувань, а ще в інших – в рішучих акціях з розширення території Гетьманату.

      Яскравою ілюстрацією цього є політика гетьмана Богдана Хмельницького восени 1656 р. в контексті його неприйняття намірів Речі Посполитої і Російського царства, відповідно до умов Віленського перемир’я поділити козацьку Україну по Дніпру; або аналогічну реакцію гетьманів Петра Дорошенка й Івана Брюховецького в 1668 р. на поділ України відповідно до умов Андрусівського перемир’я 1667 р.

      Кількома роками по тому, на початку 1672 р., одним із тих тяжких злочинів, що вартували гетьману Дем’яну Ігнатовичу не лише булави, а й засудження до страти, заміненої висилкою на східні рубежі Російської держави, було представлено російською владою його намагання розширити територіальні межі Гетьманату за рахунок населених православним людом земель за річкою Сож, що на той час входили до складу Великого князівства Литовського. В 1684 р. в процесі підготовки умов Вічного миру між Річчю Посполитою та Російським царством гетьман Самойлович знову поставив перед царським урядом питання про включення до Чернігівського та Стародубського полків земель у басейні р. Сож, які «как за гетманов прежде нашого владенія бивших, так уже и при нас к Малоросіи належали», загалом мова йшла про 32 спірних села. Утім, у кінцевому результаті Самойловичу вдалося прилучити до Стародубського полку лише села Лотаки і Терехівку[26]. І що цікаво, як довідуємось із офіційного листування Генеральної військової і Стародубської полкової канцелярій, навіть у середині XVIIІ ст. козацька старшина не визнавала правильними кордони поміж Стародубським полком Гетьманату і Великим князівством Литовським[27].

      Загалом наслідки зовнішньополітичного втручання в українські справи проявились у тому, що вже після поразки визвольних змагань козацтва на Правобережжі і зречення П. Дорошенком гетьманської булави в середині 1670-х років влада Речі Посполитої поступово ліквідувала полково-сотенний устрій Білоцерківського, Брацлавського, Корсунського, Канівського, Могилевського, Паволоцького, Вінницького, Уманського, Черкаського та Торговицького полків. У процесі колонізаційної діяльності правобережного козацтва, очолюваного Семеном Палієм і його соратниками, упродовж 1684–1685 років було відновлено козацьку адміністративну структуру на Правобережжі, у результаті чого спочатку постали Фастівський і Богуславський полки, а згодом – Корсунський і Брацлавський. Уже на початку XVІІІ ст. було реанімовано

Скачать книгу