Чари - Даніела Стіл

Скачать книгу

від вас. Чому б нам не взяти одне таксі?

      Секунду вона вагалася, а потім кивнула. Дивно було, як вона постійно натрапляла на нього. У таксі він поділився з нею власним поясненням.

      – Гадаю, тут замішана сама доля. Коли випадково зустрічаєте когось тричі поспіль, це недарма. Спочатку на Білій вечері. Того вечора там було сім тисяч чотириста людей. Ви могли сидіти за будь-яким столом, і ми ніколи б не зустрілися. Натомість ви опинилися по сусідству зі мною. Потім у продуктовому залі в «Бон-Марше», і ось тепер в аеропорту. Мій рейс з Мадрида спізнився на дві години. Якби він відбувся вчасно, ми б розминулися одне з одним. Натомість ми тут, і в цьому вам страшенно пощастило, бо не знаю, як би ви дотягли цю непід’ємну валізу самі.

      Вона розсміялася.

      – Тож очевидно: нам призначено було зустрітися знову. З пошани до цього і до вищих сил, які звели нас разом, чи не повечеряєте ви сьогодні зі мною? Є одне бістро, яке я люблю і ходжу туди, як до їдальні.

      Він назвав бістро, в якому вона регулярно обідала з Жаном-Філіпом. Це була і їхня їдальня також. Схоже, вони жили у світі, повному збігів. Вона вже збиралася сказати йому, що втомилася і хоче додому, а потім вирішила – навіщо? Він здавався приємним. Чому б не повечеряти разом із ним? На вигляд він був молодий і вочевидь не намагався спокусити її, лише виявляв люб’язність. А попереду її чекав вечір самоти. Без Еріка. Вона завжди почувалася пригнічено, повертаючись до своєї тихої порожньої квартири після відвідин дітей.

      – Гаразд.

      Він посміхнувся, явно задоволений.

      – Але давайте спочатку закинемо додому вашу валізу. Не хочу тягнути її назад із ресторану після вечері, хай навіть це непогана фізична вправа. Сподіваюся, в Берліні за вас її тягав ваш син.

      – Так. Він гарний хлопчик, – вона гордо посміхнулася.

      Невдовзі вони дісталися її будинку, і вона піднялася з речами на ліфті, доки він чекав її внизу. За мить вона повернулася, затримавшись рівно настільки, щоб причесатися і підфарбувати губи. Вона почувалася справжньою нечупарою поряд із цим чоловіком у бездоганному діловому костюмі. Дорогою до ресторану він пояснив, що відвідував клієнта в Мадриді і пробув там лише день. Сказав, що він адвокат, що спеціалізується на міжнародному захисті авторських прав і інтелектуальної власності. Він їздив до французького письменника, який проживає в Іспанії і є його давнім клієнтом. Шанталь, у свою чергу, зізналася, що вона сценаристка, пише сценарії для документального кіно та ігрових фільмів.

      – Я подумав: ваше ім’я бринить, мов дзвін, – сказав він, коли вони прибули до ресторану і він попросив столик на терасі. Поряд із тим, де зазвичай сиділа вона з Жаном-Філіпом. Власник закладу впізнав її, а потім Ксав’є.

      – Часто тут буваєте? – спитав той, коли вони сіли і він сховав дипломат під стіл. Вона кивнула. – Я теж. Можливо, ми бачили одне одного тут раніше.

      Це й справді було можливим, і вона спитала себе, чи мав він рацію, що їхні шляхи повинні були перетнутися. Їй самій це здавалося не більш як приємним збігом.

      За вечерею він спитав її про дітей, і вона розповіла, а потім він почав у подробицях розпитувати

Скачать книгу