LITMIR.BIZ

Скачать книгу

«американських гірок» і зачиненими на замок кіосками. Йому спало на думку, що, можливо, мати привезла його сюди, щоб показати, який він – край світу.

      Спіді закинув голову та заспівав своїм чистим, мелодійним голосом:

      – Добре я награвся… у містечку цьому… гарно було тут… літо вже згасає і сніги грядуть… і сніги грядуть, так, я відчуваю… мандри мене ждуть…[40].

      Він замовк і поглянув на Джека.

      – Відчуваєш, що треба вирушити в мандри, Джеку-Мандрівнику?

      Страх охопив хлопчика до самих кісток.

      – Гадаю, що так, – сказав він. – Якщо це допоможе. Допоможе їй. Я можу їй допомогти, Спіді?

      – Можеш, – серйозно промовив Спіді.

      – Але…

      – Ох, є ціла купа «але», – сказав Спіді. – Цілий вагон «але», Джеку-Мандрівнику. Я не обіцяю, що це буде безтурботна прогулянка. Я не обіцяю тобі успіху. Не обіцяю, що ти повернешся живим, а навіть якщо й вернешся, то не обіцяю, що голова в тебе триматиметься купи. Більшу частину шляху тобі доведеться брести через Території, бо вони значно менші. Ти ж помітив це?

      – Так.

      – Я так і подумав. Бо ж уся та катавасія закрутилася на дорозі, еге ж?

      Питання, яке раніше хвилювало Джека, постало знову, і хоча воно не стосувалося їхньої розмови, він мав це знати.

      – Я зник, Спіді? Ти бачив, як я зник?

      – Ти пішов, – промовив негр і різко ляснув долонями. – Ось так от.

      Повільно, мало не проти його власної волі, усмішка розтягнула вуста Джека… і Спіді всміхнувся йому у відповідь.

      – Хотілось би мені зробити щось таке в комп’ютерному класі Містера Балго, – сказав хлопчик, і Спіді загиготів, як дитя. Джек приєднався. Від сміху йому покращало, майже так само, як тоді, коли він скуштував ожинових ягід.

      Раптом Спіді знову посерйознішав і продовжив.

      – Є причина, через яку ти маєш побувати на Територіях, Джеку. Ти маєш звідти дещо принести. Дещо надзвичайно могутнє.

      – І воно там?

      – Еге ж.

      – Воно може допомогти моїй мамі?

      – Їй… та іншій.

      – Королеві?

      Спіді кивнув.

      – Що це? Де воно? Коли я…

      – Збав оберти. Не жени. – Спіді звів руку. Губи його всміхалися, але очі були похмурими, майже зажуреними. – Усьому свій час. І ще одне, Джеку, я не можу розповісти тобі того, про що не знаю… чи про те, про що мені не дозволено говорити.

      – Не дозволено? – спантеличено перепитав Джек. – Хто…

      – Ну ось ти знову, – буркнув Спіді. – Слухай сюди, Джеку-Мандрівнику. Піти ти маєш якомога хутчіше, до того, як цей Блоут об’явиться тут і закопає тебе…

      – Слоут.

      – Тобі треба піти, перш ніж він з’явиться.

      – Але ж він дійматиме мою маму, – кинув Джек і замислився, чому він сказав саме так: тому, що це була правда, чи тому, що він шукав приводу відмовитися від мандрівки, в яку його виряджав Спіді, наче від страви, що може бути отруєною. – Ти не знаєш його. Він…

      – Я його знаю, – спокійно заперечив

Скачать книгу