Любов і піраньї - Макс Кідрук

Скачать книгу

зовнішнього, чогось, що не виходить ізсередини тебе. Особисте щастя не може бути щастям, коли воно залежить від іншої людини.

      Вона таки відповіла.

      – Алло… – голос звучав сухо та непривітно.

      – Е-е-е… Привіт…

      Мовчання.

      – Що робиш? – хутко спитав я, аби хоч чимось заповнити вакуум поміж нами.

      – Та нічого… Хочу подивитись якийсь фільм.

      Я раптом напрочуд чітко зрозумів, що не повинен був телефонувати. Кожна її фраза здавалася ворожою. Але відступати не мав куди.

      – Сьогодні чудовий день, – повільно промовляю, ретельно обмірковуючи кожне слово; погода направду видалася славною. – Може, прогуляємось?

      – Ні, – без вагань відповіла Маруська. – Немає настрою, – а тоді ледь чутно додала: – Вибач.

      Я прикусив губу, щоб не ляпнути нічого зайвого, й розірвав зв’язок.

      «Лушпайка», – подумав я.

      Зціпивши зуби, відчув, як у грудях закипає розплавлена сталь, просочується крізь ребра та вологими гарячими плямами огортає шию.

      І це вже був не нокдаун. То був нокаут. Глибокий нокаут, після якого довго не приходять до тями.

Резюме до цього Розділу:

      Краще – це ворог хорошого. Коли життя працює гладко й злагоджено, немов швейцарський годинник, не треба нічого покращувати!!! Залиште все, як є…

      Розділ 2

      Здавалося б, а до чого тут Бразилія?

      І ось ти вже зловлений у власному гніздечку, і речі, якими ти володів, тепер володіють тобою.

Чак Паланік. Бійцівський клуб

      А й справді, Кідрук, запитаєте ви, що це таке: до чого тут Бразилія?!

      Із усією відповідальністю запевняю вас, панове: ми вже за декілька кроків від неї. Зберіться, потерпіть і дотягніть до кінця цього розділу. А я (перед тим як перейти до мандрів безлюдними непролазними нетрями в серці Південної Америки) доведу до кінця скорботно-романтичну історію, через яку мене вдруге за кілька місяців потягло на інший бік Атлантики.

      Два дні після розриву з Маруською я ходив сам не свій. Геть зачучверів через те кучеряве дівчисько. Роботу виконував абияк, майже ні з ким не говорив, а коли й перемовлявся, то лаконічними безбарвними фразами, бездумно дивлячись кудись убік, наче й не зауважуючи свого співрозмовника. Друзі та знайомі були вражені від такої разючої та ґвалтовної зміни мого настрою, окремі навіть почали вважати мене вередливим диваком, який без усіляких мотивів надимається, мов бурундук, і самим лише виглядом псує настрій усім навкруги. І тільки Алекс знав справжню причину мого невідрадного трауру.

      Опівдні третього дня, більше не маючи сил терпіти мою кислу мордяку, Саня потягнув мене у «Віолет» обідати. Сподівався, що під час трапези я розбалакаюсь і мені хоч трохи полегшає.

      Чепурний ресторанчик «Віолет» розташувався у напівпідвальному приміщенні «Індустріалбанку», чия біла багатоповерхова будівля стриміла одразу навпроти нашого офісу. Навіть не накинувши курточок, ми перемахнули

Скачать книгу