Кмітливіші, швидші, кращі. Секрети продуктивності в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ

Скачать книгу

праворуч. Зазвичай це не проблема. Протягом польоту літаки трошки відхиляються й легко випростуються. Але тепер, коли відімкнувся автопілот, а пілот мав негайно зосередитись, прожектор у голові Боніна сфокусувався на індикації крену. Як свідчать записи скриньки, Бонін зосередився на вирівнюванні зображення літака на екрані. І саме через це він потім не помітив, що продовжує брати на себе штурвал, задираючи ніс літака.

      Тож Бонін притягав до себе штурвал, а передня частина літака підіймалась. Потім стався другий випадок когнітивного тунелювання – цим разом у голові другого пілота. Чоловіка на сидінні ліворуч звали Дейвід Роберт, офіційно він був пілотом-спостерігачем. Він мав стежити за діями Боніна і втручатися в керування літаком, якщо перший пілот хибив. У найгіршому випадку Роберт міг перебирати на себе керування літаком. Але наразі, коли гучали сигнали тривоги, Роберт зробив найприроднішу річ у такій ситуації: він зосередився на керівних інструментах. Поруч із ним був монітор комп’ютера, який подавав оновлювану текстову інформацію та інструкції. Роберт відвернувся від Боніна, уп’явся очима в екран і зачитував текст.

      – Стабілізуй, – сказав Роберт. – Опустись.

      Тож Роберт зосередився на екрані й не бачив, як Бонін тягне штурвал на себе, не звернув увагу на те, що перший пілот підіймає літак дедалі вище, погодившись, що треба знизитися. Нема свідчень того, що Роберт стежив за датчиками. Натомість він прокручував на екрані текст, що його автоматично генерував бортовий комп’ютер. Навіть якби ці поради були корисними, нема свідчень того, що Бонін, який уп’явся в зображення літака перед ним, чув, що тимчасом казав колега.

      Літак піднявся вище за 35 000 футів, що було небезпечно близько до його «стелі». Підйом траєкторії польоту становив 12 градусів.

      Нарешті другий пілот відірвався від екрану.

      – За датчиками ми підіймаємось, – сказав він Боніну про інформацію на панелі приладів. – Спускайся! – заволав він.

      – Гаразд, – відповів Бонін.

      Бонін подав штурвал уперед, змушуючи ніс літака трохи опуститись. Як наслідок, сила тяжіння впала на третину, і пілоти на мить відчули невагомість.

      – Поволі! – скрикнув колега. Тоді Бонін, під впливом сигналів тривоги, невагомості й спонукань колеги, смикнув руку назад, зупинивши опускання носа літака. Через це він залишився піднятим на шість градусів. З колонок у кабіні гучно пролунав сигнал тривоги, і через кілька хвилин літак почало трусити, що ще називають бовтанкою. Вона є результатом турбулентного плину на крилі на початку серйозного завалювання.

      – Ми… о, так, ми підіймаємось, здається? – запитав Бонін.

      Протягом наступних десятьох секунд обоє чоловіків мовчали. Літак піднявся вище за рекомендовану стелю польоту – 37 500 футів. Щоб утриматись у польоті, борт 447 мав знизитися. Усе було б добре, якби Бонін просто опустив ніс літака.

      У той час як пілоти не відривалися від екранів, трубки Піто розморозилися і бортовий комп’ютер знову почав одержувати точну інформацію про швидкість

Скачать книгу