LITMIR.BIZ

Скачать книгу

западає мовчанка. Клер переминається з ноги на ногу й відганяє комара.

      – Ти знайомий з Санта-Клаусом?

      – Особисто – ні.

      Я зупинив кровотечу, але, мабуть, вигляд у мене кепський.

      – Гей, Клер, може, ти маєш лейкопластир? Чи трохи їжі? Мандруючи у часі, я завше дуже голодний.

      Вона обдумує те, що я кажу. Опускає руку в кишеню светра й дістає шоколадку «Герші», уже надкушену. Кидає мені.

      – Дякую. Я люблю такі.

      Я їм акуратно, але дуже швидко. Рівень цукру в моїй крові впав. Кладу обгортку в її пакет. Клер задоволена.

      – Ти їси, як собака.

      – Не може бути! – дуже ображено кажу. – У мене протиставні великі пальці на обох руках.

      – Що таке «протиставні великі пальці»?

      – Зроби ось так, – кажу їй, показуючи знак «о’кей».

      Клер робить так, як я кажу.

      – Наявність протиставних великих пальців означає, що ти можеш зробити отак. А ще те, що ти можеш відкривати банки, зав’язувати черевики і робити інші речі, які не вміють робити тварини.

      Клер така відповідь не влаштовує.

      – Сестра Кармеліта каже, що у тварин немає душі.

      – Звісно, у тварин є душа. Звідки вона таке взяла?

      – Вона казала, що так казав Папа.

      – Папа – жалюгідний старий. У тварин набагато кращі душі, ніж у нас. Вони ніколи не брешуть і не хизуються.

      – Вони їдять один одного.

      – Так, вони мусять їсти одне одного; вони ж не можуть піти у «Дейрі Квін» і купити великий ріжок ванільного морозива з посипкою.

      Для Клер це найулюбленіша в світі річ (у дитинстві, бо коли вона виросла, її улюбленою їжею стали суші, особливо суші у «Катсу», що на Петерсон-авеню).

      – Можна ж їсти траву.

      – І ми могли б, але не їмо. Ми їмо гамбургери.

      Клер сідає скраю галявини.

      – Ета каже, що мені не слід розмовляти з незнайомцями.

      – Гарна порада.

      Знову западає мовчанка.

      – Коли ти зникнеш?

      – Коли зберусь і буду готовий. Тобі нудно зі мною?

      Клер закочує очі.

      – Над чим ти зараз працюєш? – запитую.

      – Над каліграфією.

      – Можна подивитись?

      Клер обережно підводиться і підбирає кілька аркушів, грізно дивлячись на мене. Повільно нахиляюсь уперед і витягую руки так, ніби вона ротвейлер; вона швиденько тицяє мені аркуші й відступає. Уважно розглядаю їх, наче вона щойно дала мені кілька оригінальних замальовок Брюса Роджерса[16] для «Кентавра»[17], або «Келлську Книгу»[18] чи щось подібне. Вона писала друкованими літерами, все більшими і більшими «Клер Енн Ебшир». Усі верхні та нижні елементи літер закручені, й усередині всіх завитків усміхнені личка. Вигляд досить гарний.

      – Мило.

      Клер задоволена, як і завжди, коли вона чує, що її роботу хвалять.

      – Я могла б зробити таке і для тебе.

      – Я не проти. Але мені нічого не можна брати зі собою, коли я мандрую в часі. Може, ти збережеш це для мене, а я просто милуватимусь цим, поки буду тут.

      – Чому

Скачать книгу