LITMIR.BIZ

Скачать книгу

туалету, прямуємо до вхідних дверей музею.

      – Віддай охоронцю. Скажеш, що знайшов на підлозі.

      – Чому?

      – Він нам не потрібний. Я просто показував тобі, як це робиться.

      Генрі біжить до охоронця – чорношкірої жінки в літах, яка всміхається і злегка обіймає Генрі. Він неспішно вертається, і ми йдемо на невеликій відстані одне від одного. Я йду попереду, довгим темним коридором, у якому через деякий час розмістять виставку декоративного мистецтва, і який вестиме до ще не існуючого крила музею, а поки що завішаний плакатами. Шукаю потенційну жертву, і просто переді мною – ідеальна ілюстрація мрій кишенькового злодія. Низький, опецькуватий, засмаглий, у бейсболці, поліестрових шортах та світло-блакитній сорочці з короткими рукавами, здавалося, він просто не туди звернув, йдучи з Ріґлі-Філд[21]. Він розповідає своїй непримітній дівчині про Вінсента Ван Гога.

      – І от він відрізає своє вухо і віддає своїй дівчині, – а тобі б сподобався такий дарунок, га? Вухо! Отак. От його й запхали в дурку.

      Щодо нього в мене жодних сумнівів. Він поволі проходжається, верзе дурниці, у блаженному невіданні, а з лівої задньої кишені штанів випирає гаманець. Живіт у нього великий, а от заду майже немає, і гаманець аж благає мене витягти його. Неквапливо простую за чоловіком. Генрі чудово бачить, як майстерно я просовую великий і вказівний пальці в кишеню жертви й витагаю гаманець. Вони й далі рухаються вперед, я ж відступаю, передаю Генрі гаманець, і поки він засовує його в кишеню штанів, іду далі.

      Показую Генрі й інші прийоми: як витягнути гаманець із внутрішньої нагрудної кишені піджака; як прикрити свою руку, поки вона всередині жіночої сумочки; шість способів відволікти людину, поки витягуєш її гаманець; як витягти гаманця із наплічника; як невимушено змусити людину показати, де вона тримає гроші. Він почувається більш розкуто, йому навіть починає це подобатись. Зрештою кажу:

      – Гаразд. Тепер ти.

      – Я не можу. – Він мовби кам’яніє.

      – Звісно, можеш. Роздивись довкола. Знайди когось. – Ми у залі японських гравюр та естампів. Тут повно старих пані.

      – Не тут.

      – Добре. Де?

      На якусь мить він замислюється.

      – У ресторані.

      Повільно йдемо в ресторан. Дуже чітко це пам’ятаю. Мене скував жах. Я глянув на юного себе й ще раз переконався – білий, мов стіна. Усміхаюся, бо знаю, що ж трапиться далі. Ми стоїмо в самому кінці черги у ресторан. Генрі задумливо оглядається.

      Перед нами у черзі стоїть високий чоловік середнього віку в прекрасно скроєному коричневому легкому костюмі; побачити, де у нього гаманець просто неможливо. Генрі підходить до нього, тримаючи у витягнутій руці один із гаманців, які я поцупив раніше.

      – Сер? Це ваш? – спокійно питає Генрі. – Він був на підлозі.

      – Що? А, ні. – Чоловік перевіряє праву задню кишеню штанів, знаходить гаманець, нахиляється до Генрі, щоб краще його чути, бере в нього гаманець, відкриває. – Ого, тобі краще

Скачать книгу