LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Став схожим на розгубленого хлопчака. Щось намагався збагнути. Хоча суть сказаного була очевидною.

      – Отпустіт? Юде?

      – Вона не юдейка. То ім’я таке. Пане…

      Він скривився, мов з’їв дику грушку.

      – Ставайт…

      Соломійка зрозуміла – їй дозволяють підвестися.

      Вони стояли одне проти одного. Мовчали.

      Соломійка бачила – в Руфининих очах зблиснула надія.

      Німець про щось думав. Міркував.

      – Отпустійт? Зовісєм?

      – Пане солдат, ми вам яєць привеземо, і сала, і молока, і курочку, – спромоглася на слово Руфина. – Дві. Скільки схочете.

      – Яйка? Млєко? Курйочка…

      Видно було – він вагається. Думає і вирішує. Зрештою обвів поглядом обох. Зупинив очі на Соломійці. Посміхнувся.

      – Найн. Нє курйочка… Другой курйочка…

      Ткнув пальцем у Соломійчині груди, тоді взяв пальцями за підборіддя.

      – Ду бін майн курйочка[21]… Майн лібе медхен[22]… Мі будєш дьєлай любофф… Ґут ґешефт?[23]

      Соломійка похолола. Задерев’яніла. Бо збагнула, що пропонує цей німець, що годився їй у батьки. Який такий ґешефт.

      Руфина вхопила її за руку, благально заглянула в очі.

      – Соломочко…

      Соломійка зирнула на неї, в очі, затуманені слізьми.

      – Ти хочеш, щоб я…

      – Соломочко, – Руфина схопила її руку і зашептала, мов у гарячці. – Я… Я не знаю… Я…

      Німець стояв і вже відверто широко посміхався. Йому було цікаво, чим все закінчиться. Зрештою направив автомата на Руфину.

      – Шпацірен. Шнель.[24] Млєко, яйка – найн. Курйочка – найн.

      – Господи, – зойкнула Руфина.

      – Пане, – зойкнула й Соломійка.

      Німець ткнув її автоматом.

      – Ду – век. Ауфідерзеєн, майн лібе[25]… ньєкурйочка. Ну? Варум штеєн?[26]

      Соломійка зробила порух в один бік, потім в другий. Видихнула:

      – Я згодна.

      – Вас?[27]

      Певно, й він був ошелешений. Чи не зрозумів.

      – Я згодна піти з вами, – сказала просто, хоч слова крижаніли на льоту, Соломійка.

      3

      Вони йдуть поруч. Німець знову закинув автомата на плече. Десь там, за їхніми спинами, даленіє Руфина.

      Соломійці морозно і страшно. І того, що з нею станеться, страшно так, що холодніє все тіло, а внизу, вона вже відчуває, як по нозі до її лона повзе велика рапата жаба. А може, й змія. Її несила скинути, позбутись. Що робити? Сказати, що вона передумала? Хай німець її уб’є, як мав убити Руфину? Ци заведе в те гетто? Вона боїться, али більше, ніж того, що станеться, боїться того, що буде потім. Неслави. Руфина, певно ж, не скаже, як вона її порятувала. І чому порятувала дівчину, яка завдала їй стільки прикрощів у цему житті? Пожаліла? Щось інше, думає Соломійка. Так, щось інше покликало за Руфиною і німцем. Не годна сказати – що. Порив. Жаль. Блискавка. Все було й наче не було. Али ж ни на смерть, виходить, вона пішла.

      Руфина не скаже нікому, али вона, вона сама мусить сказати. Петрусеві

Скачать книгу