LITMIR.BIZ

Скачать книгу

І Курт, що зневажає злягання з неарійками. Хай. Знаємо ми тих чистюль з їхніми грошовитими батечками. Можна покликати найстаршого серед них, Віллі Траймера, нехай спробує молоденьку суничку, побачимо, що з того вийде, а то тільки хвалиться своїми колишніми перемогами та ще їх повчає, старий пердун.

      Ганс-Йоахім завів Соломійку до кімнати, в якій квартирував. Окрім залізного ліжка з трьома подушками і килимком з лебедями на стіні, тут стояли стіл, тумбочка, невелика шафа для одежі, крісло й дві табуретки. Він, Ганс-Йоахім Катценберґер, солдат фюрера, сам не захотів більшого комфорту, хоч господиня, котра смерділа від страху, й запропонувала ліпшу кімнату. Німець жестами показав Соломійці, що їй треба роздягтися, а тоді сказав, що вийде, і попередив:

      – Бєґайт… Пуф-пуф…

      Проте глянувши на дівчину, збагнув, що вона, можливо, й прагне більше пуф-пуф.

      І тоді підійшов до стіни і кілька разів грюкнув по ній кулаком. Майже одразу з’явилася огрядна жінка років сорока п’яти. Вона глянула на Соломійку і запитливо вперлася поглядом у постояльця.

      – Фрау Гальїна, – сказав той. – Обєт… Яєшен із шпик[31]… Унд[32] памьїдор… Унд знайт… Унд кофе…

      – Добре. Ждіть.

      – Но бістро…

      Господиня вийшла, а коли зайшла до кухні, де допивав чай з малиною худющий хлопець років двадцяти, той спитав:

      – Наш Ганс-Яким знову не сам?

      – Якусь лярву знов привів, – буркнула хазяйка. – Судячи з одягу, цього разу з села.

      – Цікаво, – хлопець відсьорбнув чаю. – Доблесні арійці з міщанок перейшли на пейзанок?[33]

      – Колись ти поплатишся за язик, Генику, – сердито сказала мати і поставила на гарячу плиту (була навчена швидко готувати обід) сковорідку, на яку згодом поклала шматочки сала.

      У кімнаті німець простяг до Соломійки руки, й вона зрозуміла, що таки треба роздягатися. Зняла пальтечко, яке, зображуючи галантність, Ганс-Йоахім повісив на спинку крісла. Після цього дістав з тумбочки пляшку шнапсу і дві чарки. Розлив горілку і підняв чарку.

      – Віп’єт…

      – Я не хочу, – сказала Соломійка.

      – Пєй, – німець майже силоміць втис їй чарку в руку і дзенькнув чарку об чарку. – Прозіт.

      Соломійка відпила трохи і закашлялася. Ні, вона вже пробувала домашньої, але тут, з цим насильником…

      Тим часом Ганс-Йоахім, який залпом випив свою порцію, відверто милувався Соломійчиним обличчям, стрункою фігурою, що ще більше відкрилася, коли вона зняла пальто і постала у світло-сірій кофтині, яку продовжувала довга барвиста спідниця.

      Ганс-Йоахім раптом відчув незбагненне – йому просто хочеться милуватися цією дівчиною, цією слов’янкою. Її гордою поставою, навіть гнівним блиском блакитних диво-очей. Обличчя обвітрене, видно, вона багато буває на свіжому повітрі, проте є у цьому щось таке, що змушує думати – ця обвітреність йому навіть пасує, цьому дивовижному обличчю, це наче вміло накладений шар тонованої пудри чи світло-коричневого

Скачать книгу